Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 19–25 лютого

Погода в Ковелі 19–25 лютого

19/02/2026 0

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер північно-західний помірний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: -3оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: -5оС. Вітер західний помірний. 
Субота. Мінлива хмарність. Температура: 0оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на неділю. Хмарно, часом сніг. Температура: -2оС. Вітер південно-західний сильний.
Неділя. Хмарно, можливий сніг. Температура: 00С. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на понеділок. Хмарно, можливий  сніг.  Температура: -4оС. Вітер північно-західний сильний.
Понеділок. Хмарно, часом сніг. Температура: -3оС. Вітер північно-західний сильний. 
В ніч на вівторок. Хмарно, можливий сніг.  Температура: -8оС. Вітер західний помірно сильний.
Вівторок. Хмарно, можливий сніг. Температура: -4оС. Вітер західний сильний. 
В ніч на середу. Хмарно. Температура: -8оС. Вітер північний слабкий.
Середа. Хмарно. Температура: -4оС. Вітер східний помірний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: -2оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер північно-західний помірний.

 

Повідомлення в номер

Дні, що єднають українців

Дні, що єднають українців

19/02/2026 0

Так сталося, що найближчі три дні є особливо дорогими і пам'ятними для українців: 19 лютого – День Державного Герба України, 20 лютого – День Героїв Небесної Сотні, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови.
Значення подій, на честь яких встановлені згадані вище державні свята, важко переоцінити. Бо без мови не було б держави і народу. Без подвигу Небесної Сотні суспільство було б приречене на деградацію і застій. Без Герба і Гімну ми б почувалися "сиротами" у цивілізованому світі, людьми без роду й племені. 
На щастя, Україна є і буде, що б там не говорили наші вороги та колаборанти. Об'єднані мовою, вірою, героїзмом Небесної Сотні та їх послідовників, котрі нині зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність країни, її незалежність, під синьо-жовтим прапором і священним Тризубом ми впевнено крокуємо шляхом, що веде до волі і переможного миру.
Так, нам важко і непросто. 24 лютого  виповниться чотири роки з того часу, як путінська росія здійснила бандитський напад на Україну, мріючи про блискавичну перемогу над нею. Не вдалося. Бо на захист рідної країни стали героїчні Збройні Сили, бійці територіальної оборони, яким допомогли і допомагають волонтери. Велику підтримку надають учасники антипутінської коаліції, у якій – США, Європейський Союз, інші демократичні держави. І хоч не завжди ця допомога достатня, ми щиро вдячні нашим закордонним партнерам. 
Безперечно, найголовніша сила держави – це її мужній народ, який, незважаючи на звірства окупантів, щоденні обстріли і бомбардування, тримає стрій, впевнено долає труднощі й негаразди. Його не зламали ані тривалі блекаути, ані перебої в тепло- і водопостачанні, бо українці усвідомлюють: капітулювати  перед московитами – значить приректи націю на загибель.
Тож будьмо й надалі єдиними, бо коли ми єдині, то непереможні!

Так сталося, що найближчі три дні є особливо дорогими і пам'ятними для українців: 19 лютого – День Державного Герба України, 20 лютого – День Героїв Небесної Сотні, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови.

Повідомлення в номер

Вурдалаки

Вурдалаки

19/02/2026 0

Якби постаратися коротко охарактеризувати росіян, то, окрім широко вживаних слів "кацапи", "москалі", "орки" та ін., напрошується вираз "вурдалаки".
Бо як інакше можна назвати отару розбишак і вбивць та їх проводирів, котрі холоднокровно обстрілювали у 30-градусні і більше морозні ночі та дні цивільні об'єкти України, по-варварськи руйнували систему енергозабезпечення, добре усвідомлюючи, на які страждання приречені їх "молодші брати"?
Зокрема, у ніч на 3 лютого путінські бузувіри завдали масованого удару по Києву, Харкову, Дніпру, Вінниці, Запоріжжю. Пролунали вибухи в інших областях. Під особливим прицілом вурдалаків були енергетичні об'єкти, життєві будинки, де раптово зникла електрика, вода і тепло. Масований удар орки повторили 7 лютого. Його наслідки ми відчуваємо досі. 
Якщо хтось думає, що у цьому варварстві винен лише путін та його поплічники, він дуже помиляється. Винен практично весь кацапський так званий народ, який, натхненний біснуватими ідеями кремлівських маніяків, одноголосно волає: "Смерть укронацистам! Воюємо до переможного кінця! Перемога буде за нами!".
Коли б запитати, яку "перемогу" мають москалі на увазі, то навряд би ми почули якусь обґрунтовану відповідь. Сп'янілі від людської крові, страждань дітей, стариків, жінок, орки, з'їхавши з глузду, галасують про "історичну місію" російського недонароду, богообраність маси дебілів. 
На вбивство ні в чому не винних людей їх благословляє боговідступник кіріло, якого, на жаль, відкрито підтримують і деякі представники промосковського духовенства в Україні. Між тим путінські окупанти не вірять ні в Бога, ні в чорта, бо воюють винятково за гроші і можливість грабувати сусідів.
Путінських зомбі дуже влучно охарактеризувала в одному з телеграм-каналів  підписниця на ім'я Олена: "Для чого ви б'єте по підстанціях АЕС? Це і є ваша друга армія світу?
Ви – боягузи, які здатні воювати лише з трансформаторами та світлом у домівках мирних громадян. Ви хочете залякати нас темрявою, але ви не розумієте одного: ми краще будемо без світла, аніж з вами. Ваш тероризм – лише доказ того, що на полі бою ви нікчемні".
Масовані удари 3 і 7 лютого, напевне ж, не останні. Недаремно спікер нижньої палати парламенту ерефії володимир володін заявив: "Депутати держдуми наполягають на застосуванні більш потужної зброї – "зброї відплати" і досягнення цілей "спеціальної військової операції". Вже з наступного тижня громадян України чекають нові проблеми". 
Подібним чином або ще гидкіше, висловлюються ватажки вурдалаків – медведєв, лавров, кадиров та інші звірі в людській подобі. І доки підстаркуватий президент США Дональд Трамп вкотре повторює мантру про те,  що завдяки йому Україна та росія "впевнено наближаються до миру", путінська камарилья все голосніше сміється з нього, а також із деяких європейських лідерів, які демонструють злочинне безсилля перед геноцидом української нації. Користуючись цим, орки нахабніють все більше і більше. 
Щоправда, і в українців все частіше виникають запитання: "А де наші ракети, літаки, засоби ППО, на які Захід витрачав величезні гроші? Невже міндічі та іже з ним розікрали кошти? Кого притягнули до відповідальності за злочини в умовах воєнного стану?".
І це не риторичні запитання. Це спроба отримати відповідь на найголовніше: "Чи встоїть Україна? Чи збережемо Незалежність, державу, яку виборюють ціною свого життя наші Герої?". І розмовами, обіцянками, запевненнями тут не обійтися. Подібні рішучі дії військово-політичного керівництва країни, яке обіцяло і “блекаут у москві та петербурзі”, і "потужні удари" по армії мародерів і т. д., і т. п.
…З кожним днем до весни залишається  все менше днів. Маємо гуртом пережити цей пекельно важкий час, всіма силами допомагати Збройним Силам України. Їм у десятки разів важче, аніж нам. Пам'ятаймо про це. І робімо все, щоб ЗСУ і надалі нещадно громили полчища вурдалаків.
Ярема ГОЯН.

Якби постаратися коротко охарактеризувати росіян, то, окрім широко вживаних слів "кацапи", "москалі", "орки" та ін., напрошується вираз "вурдалаки".

Бо як інакше можна назвати отару розбишак і вбивць та їх проводирів, котрі холоднокровно обстрілювали у 30-градусні і більше морозні ночі та дні цивільні об'єкти України, по-варварськи руйнували систему енергозабезпечення, добре усвідомлюючи, на які страждання приречені їх "молодші брати"?

Повідомлення в номер

Чи варто сумувати за втраченим “раєм”?

Чи варто сумувати за втраченим “раєм”?

19/02/2026 0

Нещодавно мав дискусію з 40-річним любомльчанином Павлом (так називався) відносно "хорошого минулого".

– Згідний, були черги в магазинах. Не вистачало промислових товарів, продуктів харчування. Але ж мої батьки тоді мали оплачувану роботу на заводі "Світязь". 
Від цього підприємства отримали квартиру. А я, доживши до сорока, як не мав, так і не маю постійного робочого місця, блукаю по світах у пошуках якоїсь копійки – як не в сусідню Польщу, то в Білорусь. Не має прибуткової роботи і сестра. 
То як по-вашому, за “радянщини” нам погано жилося, а тепер у рази ліпше? – емоційно апелював до моєї свідомості молодий чоловік.
У природі людини – жити днем сьогоднішнім. Тими турботами, які зараз видаються найголовнішими, і як необхідно вміти піднятися над повсякденністю, в кожному явищі бачити його сутність, зазирнути далі, в майбутнє, і не тільки власне, але й інших людей, всього суспільства, ясно бачити мету.
Пропагандисти комуністичної епохи, не втомлюючись, просували тезу "Щастя бути радянським", і далі конкретика: "Бути разом із народом, Комуністичною партією – в цьому наша сила і наше щастя. З Леніним звіряємо свої діла...". У ті роки, про які з ностальгією згадує мій співрозмовник Павло, ми будували соціалізм. Нагадаємо, що соціалізм заперечує капіталізм і, перше всього, приватну власність на засоби виробництва. І в той час він паразитує на тому, що й капіталізм, тобто пасеться на тій же матеріальній основі, на основі людської праці.
І батькам Павла, які були робітниками, і моїм батькам, які гнули спину в колгоспі за міфічні трудодні, і мені, молодому журналісту, радянська влада свідомо недоплачувала. Чому? Бо потрібно було накопичувати суспільні фонди споживання. Звідти черпалися кошти для житлового будівництва (щороку таки виділяли житло), і для медичного обслуговування, і для освіти. Ніхто не сушив голови, де взяти кошти на лікування, коли, борони Боже, захворієш, і на навчання у вузі, технікумі. Все покривали гроші із суспільних фондів споживання.
Після набуття Україною незалежності (серпень 1991 року) в нас змінився суспільний устрій, стали іншими пріоритети. Про соціалізм і комунізм, як найвищу фазу, можемо забути.
Звісно, ринкова економіка – це не ключ до щастя. Вона має і плюси, й мінуси. Серед останніх – масове безробіття, скорочення виробництва, розгул злочинності й т. п. І ці болячки характерні для країн, які порвали з "комуністичним щастям". Це перехідний етап усіх молодих демократій. Та і в країнах старої Європи ці недоліки присутні – Італії, Франції, Греції, Іспанії.
Чи було інше майбутнє в срср – централізованій і забюрократизованій країні згори донизу? Рано чи пізно така держава мала зійти з політичної мапи. Що й сталося.
Нинішні молоді українці не повірять, що колись на виготовлення меблів у Шацьку потрібна була згода москви (з Держплану). Які брати при цьому цвяшки, зразки тканин, яку деревину – теж необхідний був дозвіл звідти. Доходило до абсурду. Місцевий Шацький лісгоспзаг відправляв деревину за межі Волині, а на меблевій фабриці приймали таку ж деревину (або й гіршу!) з Володимир-Волинського. А цвяшки пливли до Шацька, згідно нарядів держпланів, аж із Семипалатинська, дріт (діаметром 1,4 мм) везли з Харцизька, що на Донеччині. 
Наприклад, в 1985 році з Шацька було відправлено за межі Волині 300 кубометрів сосни, у Ворошиловград (нині Луганськ) – 200, стільки ж кубометрів у Чернівці... Про ці курйози в економіці я писав у фейлетоні "Дефіцитні неув'язки" для журналу "Перець" (№ 17, вересень 1985 р.). Та змін не настало.
А скільки проблем виникало в продовольчій галузі! Хоч у сільське господарство вклали мільярди карбованців. Доходило до дурниць. Усі організації, установи отримували завдання по заготівлі силосу для колгоспів району. Косили траву і возили на здачу згідно з нормами і працівники редакції “районки”, де я тоді працював.
Більше того, рішенням райвиконкому від 12.04.1984 року кожен колектив району отримав завдання, що потрібно вирощувати, аби вирішити продовольчу програму. У списку було 25 адресантів. Так, відділ освіти зобов'язувався відгодувати 220 свиней, 90 голів ВРХ, 30 кролів. Райлікарня відповідно – 40 свиней, санаторій "Лісова пісня" – 55, Любомльський лісгосп – 100 свиней і 360 голів ВРХ, райспоживспілка – 240 свиней, 570 голів ВРХ, 60 голів птиці. 
От і виходило: і корми заготовляли, і худобу вирощували, і все одно стояли в чергах за шматком добротної ковбаси чи буцкою масла, пляшкою кефіру чи молока. Зелений горошок, згущене молоко – делікатеси, які важко було придбати. 
Тому девіз тогочасного соціалістичного суспільства, пронизаного комуністичною ідеологією, "все в ім'я людини, все для її блага", на ділі був брехливим.
Олександр ХОМЕНЧУК.
Р.S. У переважній більшості радянські люди бідно жили ще й тому, що величезні ресурси спрямовувалися не на підвищення добробуту, а на озброєння, розробку нових видів зброї. Військово-промисловий комплекс з'їдав величезні фінанси. Лише одна міжконтинентальна ракета тоді вартувала, як п'ять збудованих сучасних лікарень. Літак-винищувач – це 9 середніх шкіл. Авіаносець – це одна ГЕС. Навчання (маневри) танкового батальйону – це 36 трьохкімнатних квартир, яких не збудували. 
О.Х.

– Згідний, були черги в магазинах. Не вистачало промислових товарів, продуктів харчування. Але ж мої батьки тоді мали оплачувану роботу на заводі "Світязь". 

 

Повідомлення в номер

Диво від Миколая

Диво від Миколая

19/02/2026 0

Маленький Сашко стояв біля вікна, вдивляючись у заметіль. Лапаті сніжинки кружляли у танку. Кучугури сріблястого снігу вкрили землю.
Галина складала випрані речі. Поруч гомонів, потріскуючи камін, наче розповідав якусь загадкову історію. Ялинка миготіла павутинням кольорів,  ніби сам чародій-павук поснував їх по новорічній красуні. Кульки, цукерки, дощик додавали таємничості зеленому деревцю.
– Мамо, мамо, а правда, що коли дуже, дуже, дуже чогось забажаєш, то бажання здійснюється? – заглядаючи у вічі, спитав хлопчик.
– Правда, синку. Особливо на свято Миколая, – усміхнувшись відповіла ненька.
– Тоді я хочу… – почав хлопчик, та матуся його зупинила, притискаючи палець до вуст.
– Тихо… Ти краще зараз напиши листа Миколаю і поклади під подушку. Він прийде, прочитає і покладе те, що ти хочеш, – відповіла.
– Добре, мамо, – замріяно сказав синок.
Скоренько знайшов листочка, ручку, конверт і почав писати. Потім поклав під подушку і ліг у ліжечко. Довго не міг заснути. Та коли сон зморив дитину, мама тихенько вийняла листа. Старалася здогадатися, що там написано, щоб підготуватися до завтрашнього дня.
На кухні сіла за стіл відкрила конверт і почала читати:
"Дорогий Миколаю! Я не хочу дорогих іграшок, ноутбука, телефона. Я дуже хочу, я прошу, щоб закінчилася війна, щоб діти не плакали, щоб не було сирен і щоб ми всі не бігали в укриття. А головне – щоб приїхав тато. Я його дуже люблю і дуже чекаю".
Прочитавши написане, Галина не могла стримати сліз. Вони котилися градом розриваючи душу. Знала, що це неможливо, адже татусь Сашка служив в лавах Української армії, захищав країну. Від прочитаного здушило серце, ніби хтось стиснув його в лещатах. І вона, як риба без води, безпорадно ковтала повітря. Думки закипали в голові: "Господи, де він? Чи не голодний? Чи не замерз? Адже на дворі мінус 20. Чи живий?
Минула година, а вона мучила себе запитаннями. Намагалася подумки змалювати постать коханого. "О, яка я була б щаслива, якби він з'явився!".
Щойно прокинувшись зранку, почула, як клацнула ручка вхідних дверей. Швиденько піднялася, накинула халат і поспішила в коридор.
Галина не повірила – перед нею стояв чоловік, тримаючи в руках великий букет троянд. Поруч стояли валізи.
– Василю, це ти?! –вигукнула, радісно обіймаючи коханого. Не вірила в реальність, Все ще думала, що то сон. Борода і вуса залоскотали щічки.
Кремезний чоловік стояв у військовій формі. На його взутті танув сніг. Очі випромінювали радість, незбагненну втому. Слідом на той гомін вибіг босоніж Сашко.
– Тату, тату, ти приїхав! Я тебе так чекав! – щебетав, обіймаючи татуся. – Мамо, мамо! Миколай виконав моє бажання!
Василь підхопив на руки синочка. Гаряче притиснув до грудей дружину і сина, як найдорожче, найважливіше у своєму житті.
– Мені раптово дали відпустку, – сказав він.
…Дива трапляються, і нехай їх буде більше у кожного з нас.
Олена Волчук.

Маленький Сашко стояв біля вікна, вдивляючись у заметіль. Лапаті сніжинки кружляли у танку. Кучугури сріблястого снігу вкрили землю.

Галина складала випрані речі. Поруч гомонів, потріскуючи камін, наче розповідав якусь загадкову історію. Ялинка миготіла павутинням кольорів,  ніби сам чародій-павук поснував їх по новорічній красуні. Кульки, цукерки, дощик додавали таємничості зеленому деревцю.

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").