Повідомлення в номер

"Вісті Ковельщини" –газета для Вас і про Вас!

"Вісті Ковельщини" –газета для Вас і про Вас!

08/12/2016 0

 "Вісті Ковельщини" –газета для Вас і про Вас!

В Бруховичівському відділенні поштового зв'язку вже не один рік працює листоношею Людмила Муха (на знімку ліворуч). Вона відповідально ставиться до своєї роботи, намагається вчасно і якісно доставити мешканцям Жмудчого, яких обслуговує, кореспонденцію, надати послуги, в яких люди відчувають потребу. За привітність, щирість, доброзичливість її шанують земляки.
Людмила Вікторівна активно займається передплатою найближчої до селян газети "Вісті Ковельщини", яку у селі передплачує 16 сімей. Вона  запевнила працівників редакції, які позавчора разом із поштовиками успішно провели тут День передплатника, що кількість читачів в наступному році не зменшиться, а, можливо, навіть зросте.
Побажаємо ж працівникам одного з кращих в районі відділень поштового зв'язку у Бруховичах подальших успіхів у роботі, а читачам – гарного передноворічного настрою!
Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!
 Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

В Бруховичівському відділенні поштового зв'язку вже не один рік працює листоношею Людмила Муха (на знімку ліворуч). Вона відповідально ставиться до своєї роботи, намагається вчасно і якісно доставити мешканцям Жмудчого, яких обслуговує, кореспонденцію, надати послуги, в яких люди відчувають потребу. За привітність, щирість, доброзичливість її шанують земляки.

Запрошуємо до участі!

На Ковельщині триває передплатна кампанія на 2017 рік. Наступні Дні передплатника відбудуться у таких населених пунктах:...


До уваги читачів газети!

У зв'язку з проблемами, які виникли з постачанням друкарського паперу із незалежних від редакції причин, наступний номер газети "Вісті Ковельщини" вийде у четвер, 15 грудня ц. р.


Повідомлення в номер

Ветерани вдячні журналістам Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

Ветерани вдячні журналістам Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

08/12/2016 0

Ветерани вдячні журналістам
Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

Ветерани вдячні журналістам
Ще раз про "Вісті Ковельщини" і редактора

"Браво, Вельма, браво!", – захотілося сказати, коли прочитала нотатки редактора під заголовком "Сучасна влада: від Бога чи диявола?" ("Вісті Ковельщини" від 10 листопада ц. р.). Так, Миколо Григоровичу, зачепили Ви за болючу рану людей. Ось уже декілька днів це підтверджують телефонні дзвінки ветеранів. І ще додають:  ось якби почула це влада в Києві! Але, звичайно, не чує, бо за гонитвою збагачення  наші державні мужі втратили не тільки совість, але й усі людські якості.

Валентина СІЧКАР.


Повідомлення в номер

Газета сильна підтримкою читачів

Газета сильна підтримкою читачів

08/12/2016 0

Шановна Валентино Володимирівно!
Я і мої колеги-журналісти щиро зворушені Вашими добрими словами на адресу нашої, як Ви пишете, газети "Вісті Ковельщини", а також її редактора. Відчуваю, що писали щиро, бо знаю Вас давно і вірю кожному Вашому слову. Щоправда, не впевнений, що заслуговую аж такої високої оцінки свого журналістського доробку, бо працюю не заради слави, а за  велінням совісті, яка не може мовчати у час, коли важко моїм землякам, всьому українському народові.
Скажу щиро: я б із великим задоволенням творив би оди й  панегірики минулій і сучасній владі, якби вона забезпечувала навіть не європейський, а більш-менш пристойний рівень життя людей. На жаль, і колись, і тепер ці люди в переважній більшості своїй ледве зводять кінці з кінцями, про що Ви досить промовисто розповіли у листі до редакції. При цьому влучно зауважили, що найбільше  страждають ветерани – і війни, і праці, і національно-визвольного руху.
Нещодавно під час проведення Дня передплатника у Любитові  почув від однієї з жінок, котра  пережила і побачила на своєму віку чимало, такі гіркі слова:
– То що ж нам робити? Брати вила і йти штурмувати Верховну Раду? Адже пенсія мізерна, а все дороге і нам, пенсіонерам, не доступне…
Що я міг сказати у відповідь? Тільки одне: ми писали і будемо писати про важке життя українців сьогодні, прагнули і будемо прагнути донести  правду про сумні реалії сьогодення до власть імущих. 
Біда, однак, у тому, що журналісти б'ють на сполох, наводять кричущі факти корупції у вищих і нижчих ешелонах влади, називають конкретні прізвища винних у ситуації, що склалася у державі, але реакції на їх виступи – нуль цілих і нуль десятих. 
Як зауважив нещодавно в телепередачі "Шустер-лайф" відомий політичний і громадський діяч, видавець і публіцист Дмитро Гордон, ніякої реакції на критичні виступи ЗМІ нині немає. Влада зайняла вигідну для себе позицію: свобода слова формально в Україні існує, а фактично ефективність цієї свободи нікчемна.
Як приклад, можна навести корупційні схеми, які існують в Національному банку України і про які не говорить або не пише тільки лінивий. Дійшло до того, що на ряді телеканалів оприлюднені фрагменти прослуховування телефонних розмов заступниці голови НБУ з "клієнтами", котрі  неспростовно доводять: в головному банку країни безбожно крадуть, підриваючи цим самим фінансові й економічні підвалини держави. І що? А нічого – на Олімпах київської влади мовчать, ніби у рот води набрали.
Тому, Валентино Володимирівно, Ваше побажання відродити рубрику "Слідами наших виступів" правильне, але  в теперішніх умовах, абсолютно нереальне. Не ті часи. Це колись на критичний виступ газети згідно з вимогами законодавства слід було негайно відповісти або керівнику, або його заступнику установи чи підприємства, повідомити про вжиті заходи, а тепер, в кращому випадку, той керівник (бізнесмен, олігарх, злодій, хабарник) прочитає написане і посміється. В гіршому – подасть до суду, виставивши "рахунок" за завдані "моральні" і "матеріальні збитки".
Мало того: журналісту, котрий одважується критикувати владу, можуть ще й "пришити" політику: мовляв, розхитує політичну стабільність, служить інтересам Москви, задіяний в операції "Шатун" і т. д., і т. п. Хоч, на мій хлопський розум, ніхто так не служить Москві, як наші вітчизняні товстосуми, які своїми злочинними діями компрометують і державу, і її керівництво. 
Видно, неспроста. Міжнародний валютний фонд  призупинив співпрацю з Україною. У ньому сидять, вибачте, не дурні: вони добре бачать, як безбожно розкрадають кошти, котрі  б мали іти на оздоровлення економіки, а потрапляють в кишені  махінаторів і шахраїв. Задекларованих ними сум на рахунках і в готівкових "кишенях" вистачило б, мабуть, не на один Державний бюджет країни.
Ви пишете: "На мою думку, наша газета "Вісті Ковельщини" теж якоюсь мірою здійснює соціальний захист ветеранів духовно, стоїть на варті їхнього життя, добре розуміючи ті проблеми, які нині стоять перед ветеранами".
Можу Вас запевнити, шановна Валентино Володимирівно, що ми й надалі будемо це робити, бо чудово розуміємо: всім кращим, що маємо сьогодні, ми завдячуємо ветеранам війни і праці, "дітям війни", учасникам партизанського руху і національно-визвольної боротьби. Це вони в роки Другої світової захистили мир і свободу для рідного народу, а після її закінчення відбудовували народне господарство, недоїдали, недосипали заради того, щоб їх діти, онуки й правнуки жили краще. 
Зрештою, зроблене, збудоване й створене руками ветеранів ще й сьогодні допомагає нам вижити, не опуститися на саме дно. Бо, як не прикро говорити, нині чимало політиків і урядовців не  стільки будують, як руйнують.
На завершення хочу висловити сподівання на те, що добрі слова, які висловили на адресу моїх колег, поділяють всі члени районної ветеранської організації, як, зрештою, і міської, про яких ми постійно пишемо. А найкращим підтвердженням цього буде передплата "міськрайонки" на 2017 рік.
Адже, як ми часто кажемо, "Вісті Ковельщини" – газета для Вас і про Вас!
З  найкращими 
побажаннями –
Микола ВЕЛЬМА.
Р. S. Як не прикро про це говорити, але останні події, що відбуваються в Україні, підтверджують висловлене мною раніше припущення про свідоме нищення вітчизняної інформаційної сфери київською владою і ворожими демократії силами. Про це, зокрема, свідчить проблема  паперу в країні для друкування газет. Якщо раніше паперове виробництво успішно функціонувало  в місті  Жидачеві, то згодом тутешній паперово-целюлозний комбінат "прихватизував" один з відомих олігархів, котрий  довів його до руйнування (думаю, що свідомо).
Певний період часу українські поліграфічні підприємства і редакції газет використовували російський папір. Нині постачання його звідти в силу відомих причин припинено. Є спроби закупити папір за кордоном, який можуть використовувати далеко не всі друкарні. Виникла  реальна загроза припинення випуску газет, в тому числі й на Ковельщині.
Чи варто нагадувати про те, що дана ситуація – на руку відвертим і прихованим ворогам української преси? В той час, як російська влада виділяє астрономічні суми на підтримку своїх ЗМІ, наші "слуги народу", галасуючи про інформаційну безпеку, фактично своїми руками її знищують, затіявши в період війни на Сході країни так зване роздержавлення і посадивши на голодний "пайок" пресу.
Як тут стриматися і не сказати  модне тепер слово: "Ганьба!"? Тільки ж чи почують його в Києві?..
М. В.

Газета сильна підтримкою читачів

Шановна Валентино Володимирівно!

Я і мої колеги-журналісти щиро зворушені Вашими добрими словами на адресу нашої, як Ви пишете, газети "Вісті Ковельщини", а також її редактора. Відчуваю, що писали щиро, бо знаю Вас давно і вірю кожному Вашому слову. Щоправда, не впевнений, що заслуговую аж такої високої оцінки свого журналістського доробку, бо працюю не заради слави, а за  велінням совісті, яка не може мовчати у час, коли важко моїм землякам, всьому українському народові.

Микола ВЕЛЬМА.

 


Повідомлення в номер

Завтра починається сьогодні

Завтра починається сьогодні

08/12/2016 0

Завтра  починається  сьогодні

Кожна сільська школа живе надією на покращення демографічної ситуації. Боляче чути інформацію про закриття шкіл в наших селах. А як почувається вчитель, коли сільське життя затихає і перспектива школи стає схожою на помираючого хворого?
І ось – світлий промінчик серед хмурості.  Директор Любитівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Лесі Українки Віта Чуль (на знімку – в центрі) повідомляє, що чекають на приріст дитячого контингенту. Десять діток – це той плюс, який перетне цифру 200 учнів школи.
Дай-то, Боже, не спинитися! Село Любитів особливе. Тут народились, а школа вивчила  чи не найбільше в районі видатних особистостей, які вийшли на всеукраїнський рівень і прославляють Україну в Європі.  Всі видатні – на стенді під назвою "Гордість школи".
У свій час, коли я працював в управлінні районної освіти, розпочиналася реконструкція будівлі школи.  Тоді все старе руйнувалося і мало оновитися: стіни, вікна, перекриття, дах  і навіть подвір'я . Була тривога, чи не зупиниться це оновлення? Сьогодні вигляд школи вражає.
Будівля світла, естетично приваблива,  виглядає по-сучасному. Про архітектуру соцреалізму нагадують хіба що пілястри  над входом. І хай! Вони не впливають на привабливість закладу. Просто – історія.
В фойє школи нас зустрічає господиня закладу, усміхнена, із життєдайністю в очах, Віта Федорівна. Проходимо далі. Бачимо  широкі, світлі  коридори і такі ж світлі, затишні та прихорошені наочністю   класи.  Усміхається до нас просторий, теж гарно оформлений, актовий зал.  Школа має комп'ютерний клас. Нам розповідають, що комп'ютери встановлені у 2007 році, уже застарілі.  Це нагадує, що сучасне життя спішить і обганяє час. Куди вже там гоголівській трійці вороних доганяти комп'ютерний екіпаж! І все ж  школа встигає за життям.
Є  тут те, що відрізняє від інших.  Це – музеї! Тут гарний музей Лесі Українки. Він не випадковий. Бувала Леся в Любитові, та ще й, як розповідають, озеро перепливала, що неподалік. Поруч – музей етнографії і фауни, де птахи і тварини, мов живі,  на нас споглядають.  На другому поверсі – музей "Бойової слави".  А ще – народознавчий, який відтворює історію села. Тут –  вироби умільців школи: ялинка із сіна, лялька-мотанка в зріст людини, витканий килим із  портретом Т. Г. Шевченка і сотні експонатів сільського побуту.
І ще  одна цікавинка, яка вражає. В учительській та в окремих класах меблі виготовлені своїми руками.
– Є в нас умілець, у якого –  "золоті" руки. Це вчитель трудового навчання, сьогодні – методист управління освіти Михайло Шевчук.  Ми збирали та продавали яблука, складалися і на виручені кошти купували матеріали, фурнітуру, запчастини.  А далі, як-то кажуть, справа майстра боїться, – каже директорка.
Оцінюємо і переконуємось: робота високопрофесійна, якісна, меблі зручні для роботи. Старі меблі складені у вільному приміщенні.  Контраст  разючий – так і хочеться вигукнути: "Хай не стомляться руки умільців!" 
В школі  тепло – котельня теж реконструйована.  Не оминаємо і сучасний спортивний зал –  гордість закладу.
Поряд із школою – фундамент майбутнього дитячого садочка. Як повідомив голова РДА Віктор  Козак,  у 2017 році цей проект будуть  реалізовувати. Славно! 
Неподалік – напівзруйнована будівля старої лікарні.  Вона ніби підтверджує  закономірність філософії буття: старе має відмерти, а нове, хай і через терни, – відродитися й по-новому розквітнути.
Любитівська школа, її педагогічний та учнівський колективи живуть повноцінним життям, впевнено дивляться у завтрашній день.
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: в Любитівській загальноосвітній школі сьогодні.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Кожна сільська школа живе надією на покращення демографічної ситуації. Боляче чути інформацію про закриття шкіл в наших селах. А як почувається вчитель, коли сільське життя затихає і перспектива школи стає схожою на помираючого хворого?

Анатолій СЕМЕНЮК.

 


Повідомлення в номер

Щоб хліб і до хліба мати, треба добре працювати

Щоб хліб і до хліба мати, треба добре працювати

Щоб  хліб і до хліба  мати, треба добре працювати

Нелегка праця селянина високо цінувалася в усі часи. І хоч  дехто вважає,  що  це –  малоприбуткова, клопітка справа, яка потребує багато сил й здоров'я, охочих віддаватися роботі на землі хоч дещо й поменшало нині, але, на щастя, є й тепер добрі господарі.
"Роботяща  людина ніколи не помре з голоду", – нерідко говорять в народі.  Хоча, на жаль, над цим мало задумуються окремі  безробітні  мешканці  багатьох населених пунктів нашого району (та й не тільки).
Замість того, щоб зайнятися чимось корисним, ті, хто не дуже звик до фізичної праці, знаходять для себе інші, набагато "кращі",  на їх думку,   справи. Так поступово   когорта крадіїв чи п'яниць і тому подібних  осіб  поповнюється "новачками". 
А потім дехто  говорить, що село деградує.  Та насправді   деградує не село, а окремі його жителі, котрі  не хочуть працювати, хоч, як ми знаємо, роботи на селі – непочатий край. 
Про одного з таких ентузіастів-працелюбів наша сьогоднішня розповідь.
l
Володимира Літвінчука знають в Козлиничах як справжнього хазяїна, якого не лякає ніяка робота.  Ще б пак! Адже в його господарстві – дві корови, майже два десятка овець, свині, кінь, птиця.  А ще – 15 гектарів землі, яку чоловік взяв на паї.  Добре, що є трактор, з яким  працювати  легше. 
"В основному вирощуємо картоплю,  поля засіваємо травами і зерновими", – каже Володимир Сергійович.
Чоловік одноосібником став ще в 1980 році. Ведення чималого господарства вміло поєднував із основною роботою (до 1999 р.  працював механізатором в місцевому СТзОВ "Заповіт"). 
"Добре, що маємо  свою продукцію. Є що їсти і собі,  і дітям, ще й іншим вистачає. Також  реалізуємо  молоко", – продовжує далі.
Порадницею, помічницею і надійною підтримкою для пана Володимира є дружина Любов Василівна, з якою нині мешкають удвох.  Подружжя виховало й виростило 4 синів (вже порозлітались по своїх сімейних гніздечках), тож  тепер дідусь із бабусею тішаться 7 онуками.
"Основні "покупці" в нас –  діти, – жартує наш співрозмовник.  – Особливо цінною для нас є вовна.  З неї  не тільки  теплі шкарпетки на зиму можна зв'язати, а й добру ковдру пошити", – підсумовує на завершення  Володимир Сергійович, з любов'ю поглядаючи на чималеньке стадо овець. 
Тож нехай і надалі заповзяття не покидає вмілого  трудолюба, який впевнено будує плани на майбутнє і втілює їх у життя,  а Бог посилає йому та його родині свою благодать на кожен новий день!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: одноосібник із Козлинич Володимир ЛІТВІНЧУК.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

Нелегка праця селянина високо цінувалася в усі часи. І хоч  дехто вважає,  що  це –  малоприбуткова, клопітка справа, яка потребує багато сил й здоров'я, охочих віддаватися роботі на землі хоч дещо й поменшало нині, але, на щастя, є й тепер добрі господарі.

Оксана МОРОЗ.

 


З неопублікованого

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.

Учнівське самоврядування ліцею успішно діє

21/10/2016 / / 0

Учнівське самоврядування ліцею успішно діє

Ефективною формою підготовки лідерів серед молоді є система виховання на засадах учнівського самоврядування. Це справжня школа дії, де на практиці використовуються уміння спілкуватись, висловлювати свою думку, управляти учнівським колективом. Воно покликане відіграти активну роль у підготовці сьогоднішніх учнів до реального життя, формувати у них готовність виконувати свій громадянський обов’язок.

Ірина Кузьмик.

До уваги читачів

21/10/2016 / / 0

До уваги читачів!

У зв'язку із набранням 05.10.2016 року чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII актуальним постало питання щодо порядку пред'явлення виконавчих документів, необхідності сплати авансового внеску, переліку осіб, які звільнені від сплати авансового внеску та інше.

О. Зламанюк.

«Запали свічу

20/10/2016 / / 0

«Запали свічу»

Серед розгубленості, безнадії, відчаю від безпросвітних реалій нашого життя є люди, чиїм девізом є «Аніж нарікати на темряву, краще запалити свічу». Саме такою особистістю є Володимир Шовкошитний - письменник, громадський та політичний діяч, автор понад 20 книг прози та поезії, сценаріїв художньо-публіцистичних фільмів, лауреат багатьох літературних премій.

Ольга Бичковська.