Повідомлення в номер

Погода в Ковелі у найближчі дні

Погода в Ковелі у найближчі дні

15/11/2018 0

Погода  в  Ковелі 
у  найближчі  дні

Погода  в  Ковелі  у  найближчі  дні

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 6оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: 3оС. Вітер північно-східний помірний.
П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер   північно-східний помірний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура:  -5оС. Вітер північно-східний  помірний.
Субота. Ясно.  Температура: 2оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на неділю. Ясно.  Температура: -4оС. Вітер північно-західний помірний.
Неділя.  Хмарно, можливий дощ з переходом у сніг.  Температура: 0оС. Вітер  північно-західний помірний.
 У наступні дні збережеться прохолодна, з невеликими морозами і опадами у вигляді дощу та мокрого снігу  погода.


Повідомлення в номер

Краплинка доброти здатна врятувати найцінніше - життя

Краплинка доброти здатна врятувати найцінніше - життя

Краплинка доброти здатна врятувати найцінніше  -  життя
Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.
Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 
У цій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою - важке завдання навіть для найсильнішої людини. 
Підтримувати хворого потрібно постійно, радувати подарунками, робити маленькі  сюрпризи. Психологічний стан - важлива складова одужання, тож хворому потрібно розповідати історії про людей, які змогли перебороти рак навіть на останніх стадіях.
Рак сильно погіршує фізичний стан, тож хворому знадобиться будь-яка допомога по дому. Також психологи не рекомендують запитувати про те,  чи потрібна фінансова допомога? Відповідь на це питання очевидна.
Звичайно, головним борцем з раком являється своєчасне лікування, проте турбота близьких неодмінно прискорить процес одужання та дасть хворому сили боротись з цією страшною недугою.
*
…Про свій страшний діагноз  військовослужбовець із майже 5-річним стажем   Іван Медінцев дізнався  вже опісля того, коли мав за плечима гіркий  життєвий досвід, адже хлопцю довелось побувати, здається, в самому пеклі – пройти в 2014 році Іловайський котел і  не зламатись, вистояти, вижити. 
Та вже згодом того, хто самовіддано боронив кордони рідної Батьківщини від ненависного ворога, підкосила страшна хвороба, яка стала перепоною на шляху до багатьох мрій та сподівань молодого чоловіка. 
А все, що спочатку «маскувалось» під звичайну хворобу, розпочалось в січні 2016 року.  А вже в березні  Івана  госпіталізували до військово-медичного центру західного регіону, що в місті Львові.  
Там в медичному заключенні винесли вирок: підозра на лімфому Ходжкіна початкової стадії (рак лімфатичної системи).  Та вірити в це хворий вперто  не хотів, надіявся почути щось хороше. Мовляв, це всього лиш помилка і все. 
 Та, на превеликий жаль, цього почути не вдалось. Бо через місяць столичні медики підтвердили діагноз своїх колег. Після цього «переломного» етапу в житті Івана все, так би мовити, пішло шкереберть.  
До кінця року Іван отримав шість курсів хіміотерапії та курс променевої терапії.  На деякий час рак ніби притих. Та тривало це зовсім недовго – трохи більше двадцяти місяців, які видались для ковельчанина цілою Вічністю. 
Наприкінці минулого року Іван потрапив знову до лікарні. В обласному військовому госпіталі міста Луцька в нього діагностували новоутворення  у селезінці.  А згодом, з метою подальшого обстеження, направили до столиці.
Тут варіантів лікування не пропонували, а лише наполягали на  негайному звільненні із Збройних Сил України і подальшій госпіталізації. Хворий вагався, боячись щось вчинити неправильно, адже пережите ятрило душу й  тіло і вдень, і вночі. Хоча хлопець душевний та фізичний біль  приховував, як тільки міг.
За рекомендаціями знайомих, які не залишили в нелегкий час, Іван Медінцев  прийняв рішення пройти обстеження в Мінську, де після ряду обстежень було підтверджено діагноз: рецидив лімфоми, змішано-клітинний варіант ІУ S ст. з ураженням лімфовузлів вище і нижче діафрагми, селезінки, печінки, кісткового мозку. 
Після цього консультацію отримав у «Мінському науково-практичному центрі хірургії, трансплантології і гематології».  Як виявилось,   тепер нашого земляка зможе врятувати одне: високодозна  хіміотерапія з пересадкою кісткового мозку в сусідній Білорусі. 
Таке лікування потребує дороговартісних затрат – 50 тисяч  доларів. До того ж, перед її проведенням необхідно провести  ще поліохіміотерапію. Орієнтовна ціна препаратів для двох курсів вартуватиме приблизно 24-40 тисяч доларів. 
І як би банально це не звучало, та це факт: вартість життя ковельчанина – в межах 70-90 тисяч доларів! Для родини – це непідйомна сума, адже за роки боротьби із  страшною недугою вони витратили всі свої заощадження. 
Тож тепер лише надія – на добрих людей, які мають в своєму серці хоч краплинку доброти, та на милість Божу. А, як відомо, спільні зусилля задля  хорошого блага можуть бути цілим океаном  доброти. 
*
Зараз чоловік готує  документи на звільнення із лав  Збройних Сил України, тому що фізичний стан заважає йому  нести службу далі.  Але  коли б не ця перепона – військову  службу не полишив би. Адже про те, що піде в АТО, не вагався жодного дня. Вважав це для себе священним обов’язком, який повинен з гідністю і честю виконати.
До того ж, закінчив військову кафедру під час навчання у Львівській державній фінансовій академії. Та про своє рішення мовчав до останнього, аби не хвилювати зайвий раз вагітну тоді дружину і  ту, яка дала життя - матір. Жінки змирились з цим, бо знали, що їх Іван інакше вчинити не зміг би. 
«Достойного сина виховали», - говорили знайомі батькам. Та не могли згодом ті, що народили й виростили,  повірити звістці, що блискавкою спалахнула серед щасливих буднів сімейства. 
Не відступати в жодному разі, а боротись до того часу, аж поки одужає, таткові й коханому допомагають маленький син Артемко й дружина Юлія, які завжди для найріднішої людини є справжньою надійною підтримкою, міцним тилом. 
А їх мужчина, натомість, повністю присвячує себе сім’ї, в колі яких пізнав солодкі хвилини радості й приємних хвилювань. Заради цього варто йти далі, не зупинятися ні перед чим. Навіть коли твій запеклий ворог – така хвороба як рак.
Змиритись із важкою ношею, яка впала на плечі дитини,  не можуть і батьки. Лідія Михайлівна, жінка надзвичайно сильної вольової натури,  та Іван Іванович роблять все для того, аби син якнайшвидше одужав, вирвався з пазур страшної хвороби, яка затьмарила звичайні  і святкові дні для усієї родини.  
Материнське зболене серце, виплакані очі багато пережили і витерпіли, вимолили в Бога  за цей час. 
Доброго, цілеспрямованого та відповідального чоловіка підтримують і порадою, і вчинками  молодший брат Андрій, батьки дружини, які  по праву вважають  його своїм рідним сином, друзі, сусіди, знайомі та просто небайдужі люди.
Зробити добру справу для Івана Медінцева можемо і ми, шановні краяни, приєднавшись до так званого благодійного марафону, переказавши кошти на лікування того, хто так хоче жити і вірить в те, що Всевишній обов’язково зробить диво: зцілить зболене тіло.
Ось реквізити, на які слід перераховувати гроші: Приватбанк, МФО 305299, КОД ЄДРПОУ 14360570, рахунок отримувача 29244825509100.  Поповнення поточного рахунку  – 4731219105567642,  Медінцев Іван Іванович, 3240518635.  Тел.: 068-0568366, 093-647-0114. 
Тож не будьмо осторонь чужої біди, подаруймо надію на одужання Івану. Пам’ятаймо, що добро, зроблене нами, обов’язково повернеться сторицею!
Щиро вірю в те, що ковельчанин, в якого попереду багато хорошого і світлого на життєвому горизонті,  з  нашою із вами  допомогою зможе успішно подолати страшну недугу. 
І ми неодмінно напишемо нову історію з його життя – справжній невигаданий (не дуже приємний епізод) який, нарешті, завершився щасливо!
Підготувала Оксана МОРОЗ. 
P. S.  Подібного роду статті  мені особисто не надто легко даються  в моральному плані, адже все, про що пишеш, мусиш пропусти крізь себе і призму своєї душі.  Думаю, зі мною погодяться більшість моїх колег. 
Можливо тому, що десь в підсвідомості закрадається боязнь того, аби все передати «влучними» словами, які б не образили, не принизили того, кому відведена головна роль. Та як не старайся – через себе не перескочиш. Бо до найменшої дрібниці  детальні почуття і переживання тої чи іншої людини можна передати лише в одному  випадку: коли сам побував в тій чи іншій ситуації…
Тож нехай нас всіх Господь оберігає від подібних негараздів, а доля не посилає всілякі  «сюрпризи».  А тим, хто сповна пізнав прикрий та гіркий досвід, хочеться побажати щиро від душі: непохитної віри в себе і свої можливості, сили й впевненості в тому, що все буде обов’язково добре!
О. М. 

Краплинка доброти здатна врятувати найцінніше  -  життя

Проблема онкології актуальна у всьому світі і в будь-якому віці, ніхто не знає, кого це лихо обере наступним. Саме тому кожному важливо знати, як правильно підтримати близьку людину у важкий для неї період.
Період лікування може затягнутись від кількох місяців до декількох років, справа абсолютно індивідуальна,  і жоден лікар не зможе дати точний прогноз. Коли людина проходить лікування, вона сильно змінюється, у неї може бути поганий настрій чи погіршуватись характер. 
У цій ситуації подібна реакція абсолютно нормальна, адже пережити це морально та знайти в собі фізичні сили боротись з недугою - важке завдання навіть для найсильнішої людини. 


Повідомлення в номер

Їх добрий слід на землі

Їх добрий слід на землі

15/11/2018 0

Їх добрий слід на землі

Я намагаюся дивитися на життя по-філософськи, усвідомлюючи істину, що все тече, все змінюється і нічого не повторюється. Не можу змиритися лише з одним – це коли деякі теперішні політики, очільники органів влади, господарники забувають  про тих, хто жив і працював раніше, й самовпевнено вважають, що все  хороше почалося саме з них.
Однак правда полягає в тому, що сучасне народилося в минулому, яким би іноді трагічним і заплутаним воно не було. Тому сьогодні я нерідко з ностальгією згадую людей, з котрими колись працював, спілкувався, ким захоплювався і пишався. Багато таких особистостей працювало в агропромисловому комплексі Ковельщини.  
Головну роль у не такі вже й   далекі часи в аграрному секторі відігравали "командири" сільськогосподарського виробництва – голови колгоспів і директори радгоспів. Від них вирішальною мірою залежали успіхи того чи іншого трудового колективу, морально-психологічний клімат у ньому, заробітна платня й умови праці людей, їх побутові умови. У 90-их роках минулого сторіччя, коли починалося  "реформування" села,  яке подекуди звели до руйнування надбаного селянами, розкрадання власності, що належала громадам, як тільки не називали очільників колективних господарств. І "червоними баронами", і "сучасними поміщиками й експлуататорами", і "волюнтаристами та узурпаторами".
Безперечно, були тоді різні керівники – і п'янички, і аморальні особи, і глухі до потреб людей. Але сьогодні мова не про них, а про тих, хто залишив добрий слід на ковельській землі.
Звичайно, для того, щоб бодай коротко розповісти про всіх тодішніх голів колгоспів і директорів радгоспів, місця в газеті не вистачить. Тому обмежуся згадками лишень про декого з них. Найперше в моїй пам'яті  постає образ Леоніда Васильовича Кулаковського, фронтовика.
Це був вимогливий, принциповий і разом з тим душевний і чуйний керівник. Завдяки його енергії, ініціативності, організаторським здібностям любитівський колгосп, в якому, коли не помиляюся, було п’ять  бригад, у важкий повоєнний час став високорентабельним господарством, де велику увагу приділяли і тваринництву, і рослинництву, і механізації трудомістських процесів. Леоніда Васильовича  розуміли і спеціалісти, і трудівники полів, і ферм, а він розумів їх. Тому працювали дружно, злагоджено і одними з перших на Волині вийшли у "мільйонери". 
Леонід Кулаковський по-батьківському дбав про людей праці, багато з яких було відзначено високими державними нагородами. Звання Героя Соціалістичної праці носив машиніст льонопереробного агрегату  С. С. Калинюк, орденоносцями були ланкова  Л. С. Ваврик, комбайнер Л. І. Дубенський, доярка   М. М. Остапюк та багато інших. Завдяки увазі і турботі голови тут виросли висококваліфіковані спеціалісти сільського господарства – Г. Д. В'юн, О. С. Гетьман, В. М. Самчук, які пізніше очолили відповідальні ділянки виробництва.
Л. В. Кулаковський та його "команда" постійно дбали про соціально-економічний розвиток сіл. В Рокитниці за кошти господарства був збудований  чудовий клуб. В Любитові осередком духовності став місцевий будинок культури, при якому тривалий час діяла Народна хорова капела. Належний рівень медичного обслуговування забезпечувала місцева лікарня, від якої нині залишилися лише згадки.
Незважаючи на всі заслуги, великий авторитет, Леонід Васильович Кулаковський до кінця життя залишився скромною, порядною людиною, яка не нажила великих статків, але залишила гарний слід на волинській землі.
l
Ще одним "титаном" аграрної галузі Ковельщини був теж фронтовик, Герой Соціалістичної праці Микола Іванович Васюк. Його "дітище" – колгосп "Україна", куди входили бригадні села Дубове, Вербка, Бахів. Микола Іванович постійно "мірявся" силами з Леонідом Кулаковським. І хоч масштаби виробництва тут були менші, якісні показники господарювання не надто різнилися.
Завдяки Миколі Васюку здійснено великий обсяг житлового будівництва, благоустрою населених пунктів, проведено газифікацію, створено належні умови праці і відпочинку. Він і сам працював "клято", і цього ж вимагав від підлеглих фахівців. Як і Кулаковський,  не нажив ані великого рухомого, ані нерухомого майна. Всього себе віддав людям. І дуже шкода, що його традиції наступники не зуміли зберегти…
l
Не можу у своїх нотатках не згадати голову колгоспу імені Мартинюка, учасника партизанського підпілля Олександра Кириловича Стасюка. Це теж було одне з найбільших господарств Ковельщини, яке об'єднувало п'ять бригад. Незважаючи на його "громіздкість", Олександр Кирилович встигав впродовж робочого дня скрізь побувати, поспілкуватися з трудівниками полів і ферм.
В Жмудчому знаходилася молочнотоварна ферма, доярки якої досягли у той час рекордних надоїв молока – по 4 тисячі з лишком на фуражну корову. Розвинутим було і м'ясне скотарство, і рослинницька галузь. Недарма ж Олександра Кириловича нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, як, зрештою, відзначили державними нагородами й багатьох інших трудівників.
І знову ж таки голову відзначила надзвичайна скромність, доброта душі, щирість. Ці риси передалися й доньці Лілії Олександрівні, яка пов'язала свою долю з медициною, онучкам Тетяні Василівні, нині директору Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ, і Наталії Василівні, працівниці банківської сфери.
l
Добрий слід на волинській землі залишили Андрій Кононович Щибря з Голоб, його наступник  Валентин Якович Приступа, Федір Давидович Гейчук з Поворська, Василь Григорович Мороз із Колодяжного, Григорій Вишневський з Білашева, Іван Дмитрович Халамай з Велицька, Анатолій Григорович Чабан із Зеленого, Василь Лаврентійович Вовчик з Уховецька,  Михайло Васильович Борисенко з Мощеної, Сергій Степанович Шульгач  з Білина, Володимир Степанович Карпюк зі Скулина, Іван Іванович Мусевич з Кричевич та багато, багато інших.
Естафету ветеранів прийняли молодші за віком господарники. Першим тут хочу згадати Заслуженого працівника сільського господарства України Володимира Юхимовича Потапчука, директора СТзОВ "Зоря", який проходив школу життя в згаданого вище Івана Халамая. Володимир Юхимович – це людина, якою я завжди захоплююся, бо бачу у ньому вогонь дерзання, творчості і пошуку, що, на жаль, властиве далеко не кожному сучасному керівнику. Велику честь йому робить і те, що слідами батька впевнено крокує син.
Вірними послідовниками свого наставника Миколи Івановича Васюка стали Віталій Володимирович Карпюк, Григорій Іванович Куденчук. Про останнього хочу сказати більше, адже у ці дні він відзначає поважний  ювілей – 70-річчя від дня народження. З ним ми навчалися в одному класі СШ № 3. По закінченню її він вирішив присвятити своє життя селу, яке дало йому крила для злету. Декілька років очолював колгосп у селі Доротищі, пізніше – управління агропромислового розвитку в Ковелі.  
Пізніше наші шляхи розійшлися. Але нині, наскільки знаю, працює у  Боблах Турійського району. Колись тутешнє господарство очолював легендарний Герой Соціалістичної Праці Олексій Сильвестрович Панасюк. Тож, бажаючи Григорію Івановичу всіляких гараздів  з нагоди ювілейного дня народження, щиро дякую від себе і від усіх його колишніх колег за відданість важкому хліборобському ремеслу, вірність традиціям своїх вчителів. Миру, добра й Божого милосердя тобі, друже!
Найкращі слова хочеться адресувати й нашим славним жінкам, які на своїх тендітних плечах несли або несуть нелегкий тягар обов'язків керівників сільськогосподарських підприємств. Доземний уклін Вам, Тетяно Василівно Зінчук із Сільця, Валеріє Адамівно Яромчук із Брухович, Поліно Іванівно Клімчук з Козлинич та ще багатьом славним трудівницям Ковельщини. Хай Господь дає Вам здоров'я, силу, натхнення на многії і благії літа, а любов, повага людей супроводжують постійно!
l
У своїх коротких нотатках я згадав далеко не всіх будівничих  агропромислового комплексу Ковельщини. Чимало з них уже пішли у Вічність, дехто перебуває на заслуженому відпочинку, окремі ще й досі продовжують працювати. Їм  ніколи не було легко, непросто доводиться й тим, хто продовжує їх справу сьогодні. Наш обов'язок – пам'ятати кожного, кого вже немає з нами, шанувати тих, хто вирощує хліб, виробляє молоко і м'ясо сьогодні. 
Знаю, що в багатьох селах району останніми роками з'явилися молоді, перспективні, думаючі господарі землі, котрі відроджують рільництво і тваринництво, дають селянам роботу, дбають про соціальний розвиток населених пунктів. Це бачимо в Облапах, Дубовому, Козлиничах, Ситовичах, Великому Порську, в окремих особистих і фермерських селянських господарствах.
А це означає, що хліборобському роду нема й не буде переводу, що українське село не вмре, не загине. А житиме село – житиме й Україна.
Микола ВЕЛЬМА.
Я намагаюся дивитися на життя по-філософськи, усвідомлюючи істину, що все тече, все змінюється і нічого не повторюється. Не можу змиритися лише з одним – це коли деякі теперішні політики, очільники органів влади, господарники забувають  про тих, хто жив і працював раніше, й самовпевнено вважають, що все  хороше почалося саме з них.
Однак правда полягає в тому, що сучасне народилося в минулому, яким би іноді трагічним і заплутаним воно не було. Тому сьогодні я нерідко з ностальгією згадую людей, з котрими колись працював, спілкувався, ким захоплювався і пишався. Багато таких особистостей працювало в агропромисловому комплексі Ковельщини.  
Головну роль у не такі вже й   далекі часи в аграрному секторі відігравали "командири" сільськогосподарського виробництва – голови колгоспів і директори радгоспів. Від них вирішальною мірою залежали успіхи того чи іншого трудового колективу, морально-психологічний клімат у ньому, заробітна платня й умови праці людей, їх побутові умови. У 90-их роках минулого сторіччя, коли починалося  "реформування" села,  яке подекуди звели до руйнування надбаного селянами, розкрадання власності, що належала громадам, як тільки не називали очільників колективних господарств.


Повідомлення в номер

Клуб “4х4 “Буран”: драйв та екстрім

Клуб “4х4 “Буран”: драйв та екстрім

Клуб “4х4 “Буран”: 
драйв та екстрім

Клуб “4х4 “Буран”:  драйв та екстрім

Нещодавно неподалік Ковеля,  в селі Зеленому,   відбулись цікаві  спортивні перегони серед позашляховиків  аматорського клубу  "Клуб 4 х 4 Буран" і запрошених гостей. 
Так, у видовищних змаганнях, які проходили тут не вперше,  взяли участь екіпажі з сусідньої  Білорусі, а також автолюбителі з Володимира-Волинського, Любомля, Луцька, Ковеля та Люблинця.
Варто зазначити, що  клуб, який об'єднав людей із спільним захопленням,  діє в нашому місті  майже десять років.  Тут майстри, справжні умільці справи, яка пов'язана з  металом, ремонтують і переобладнують машини, даруючи "залізним коням", так би мовити, "друге життя". 


Повідомлення в номер

Вся влада – в бандитів

Вся влада – в бандитів

15/11/2018 0

4 листопада відійшла у Вічність активістка, волонтер, політик Катерина ГАНЗЮК на 34-му році життя. Щиро співчуваю рідним, близьким! Наша країна втратила ще одного патріота.

Її пам'яті присвячую ці поетичні рядки.

Любила Україну, мов дитя,

Леліяла у серці рідну мову.

Волошкою росла, де скрізь стерня,

Щодня долаючи полову.

Цвіла десь на Херсоні квітка та,

 


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.