Всяка всячина

підтекстівка

підтекстівка

10/11/2017 0

Сьогодні – День працівників культури і майстрів народного мистецтва. З вагомими творчими успіхами його зустрічає Народний художній дитячий колектив студії естрадного співу «Нові таланти» (керівник – Світлана Шиманська). Створений двадцять років тому, колектив здобув визнання у шанувальників пісні і танцю не тільки Ковельщини і Волині, але й України, зарубіжних країн.
Важко навіть перелічити високі відзнаки і нагороди, яких були удостоєні юні артисти. За досягнуті успіхи у 2008 році їм присвоєно звання «Зразкова студія», а у 2014-му – «Народний художній колектив». Про все йтиме мова завтра, 10 листопада ц. р. на урочистостях, присвячених 20-річчю «Нових талантів», які розпочнуться о 16-й годині в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка.
На глядачів чекає цікава концертна програма, до підготовки якої доклали багато зусиль керівник студії Світлана Шиманська, керівник Народного дитячого хореографічного колективу «Барвінок» Любов Ризванюк, керівник студії сучасної хореографії «Ерідан» Ангеліна Гавришук, керівник студії сучасної хореографії «Пірует» Марина Приц та інші.
Побажаємо ж  ювілярам, як і всім аматорам сцени Ковельщини, нових творчих успіхів, миру, добра, благополуччя!
Сьогодні – День працівників культури і майстрів народного мистецтва. З вагомими творчими успіхами його зустрічає Народний художній дитячий колектив студії естрадного співу «Нові таланти» (керівник – Світлана Шиманська). Створений двадцять років тому, колектив здобув визнання у шанувальників пісні і танцю не тільки Ковельщини і Волині, але й України, зарубіжних країн.
Важко навіть перелічити високі відзнаки і нагороди, яких були удостоєні юні артисти. За досягнуті успіхи у 2008 році їм присвоєно звання «Зразкова студія», а у 2014-му – «Народний художній колектив». Про все йтиме мова завтра, 10 листопада ц. р. на урочистостях, присвячених 20-річчю «Нових талантів», які розпочнуться о 16-й годині в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка.
На глядачів чекає цікава концертна програма, до підготовки якої доклали багато зусиль керівник студії Світлана Шиманська, керівник Народного дитячого хореографічного колективу «Барвінок» Любов Ризванюк, керівник студії сучасної хореографії «Ерідан» Ангеліна Гавришук, керівник студії сучасної хореографії «Пірует» Марина Приц та інші.
Побажаємо ж  ювілярам, як і всім аматорам сцени Ковельщини, нових творчих успіхів, миру, добра, благополуччя!


Погода

Погода в Ковелі 9 – 16 листопада

Погода в Ковелі 9 – 16 листопада

09/11/2017 0

Погода в Ковелі  
9 – 16 листопада

Погода в Ковелі   9 – 16 листопада

Четвер. Хмарно. Температура: 90С. Вітер  південний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний слабкий.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ.   Температура:7оС. Вітер південно-західний слабкий.
В ніч на суботу. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  7оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
Субота. Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 2оС. Вітер південний помірний.


Повідомлення в номер

З поглядом у майбутнє

З поглядом у майбутнє

З поглядом у майбутнє
Чим живуть громади Ковельщини?

Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  
То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.
"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. У населеному пункті –  238  господарських дворів, в яких мешкають 446 щирих душею, гостинних селян.  
Про те, чим нині живе Радошинська сільська рада, як вдається вирішувати насущні проблеми, спілкуємось з сільським головою Дмитром КОВГАНОМ, котрий обіймає цю посаду третє скликання поспіль. Проблеми чотирьох сіл добре йому знайомі, бо народився і виріс у селі  Битні, тут і живе разом із сім'єю. Він знає людей, шанобливо ставиться до старших, його хвилює доля сіл і кожної родини. 
А проблем у сільського голови вистачає.  Не- дарма кажуть, що кожен день має свої турботи, лишень встигай їх вирішувати. Дмитро Дмитрович, на момент нашого візиту,  в своєму робочому кабінеті  спілкувався з місцевими жителями,  які щодня ідуть до нього розповісти про свої проблеми та заручитися його підтримкою у їх вирішенні. 
Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  
То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.
"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. 


Повідомлення в номер

Комунальне господарство міста: “плюси” і “мінуси”

Комунальне господарство міста: “плюси” і “мінуси”

Комунальне господарство міста: “плюси” і “мінуси

”Питання, які ми ставимо собі мало не щодня, для всіх однакові: сміття, належний стан доріг, якість питної води і багато-багато іншого. Про зроблене, плани на найближчий час та на перспективу розповідає заступник міського голови Андрій ТОВСТИГА.

– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?
– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. Звісно, питань, швидше виробничих, аніж проблемних виникає багато, але в усіх напрямках житлово-комунальної сфери сьогодні помітний прогрес.
– Як триває процес ліквідації наслідків екологічного лиха, спричиненого діяльністю Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод»? На якій стадії будівництво водогонів, які забезпечать централізоване водопостачання мікрорайону Ковель-ІІ, прилеглого до його  території?
– На сьогодні з обласного бюджету надійшли кошти в сумі 1 млн. 300 тис. гривень, призначення яких – капітальний ремонт залізобетонних споруд для ізоляції відходів. Ці роботи нині на стадії завершення. 
Відповідно до Постанови Кабміну 17 мільйонів гривень з Державного бюджету уже також у розпорядженні міста (надійшли двома траншами: 12.09.2017 р. – 5,1 млн. грн. та 6.10.2017 р. – 11,9 млн. грн.). 
Збудовані вуличні водогони на семи вулицях з дев’яти, які відповідно до рішення виконкому визначені як такі, що входять до санітарно-захисної зони довкола Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод». Майже завершені такі роботи на вулицях Північній, Крилова, Зелінського, які профінансовано з міського бюджету. 
Однак лишаються ще проекти, які реалізуються за рахунок співфінансування з Державного та міського бюджетів. Зокрема, реконструкція свердловин по вул. Кияна. Аби виконати ці роботи стовідсотково, на жовтневій сесії внесено відповідні зміни у міський бюджет. 
А в наступному році місто бере на себе зобов’язання добудувати магістральні мережі з вул. Кияна до вулиць, прилеглих до території Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод», на що необхідно  майже 9 мільйонів гривень. Окрім цього, будемо продовжувати будувати мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони ветсанзаводу.
– Проблема утилізації сміття у Ковелі з кожним роком дедалі більше загострюється. Як міська влада бачить шляхи її розв’язання?
– Це, справді, досить наболіле питання, вирішення якого залежить не лише від міської влади, а, в першу чергу, від нас, ковельчан. Адже чомусь біля окремих будинків стихійні сміттєзвалища не утворюються, бо люди адаптуються до встановленого графіка, за яким курсують сміттєвози. 
Але, на жаль, у нашому місті є мікрорайони, мешканці яких викидають відходи, коли і де їм заманеться. Скажімо, на вул. Кияна, де був проведений капітальний ремонт прибудинкової території. Однак, попри це, можна бачити гори сміття, які там час від часу «виростають». Тому, якщо не вдасться «достукатися» до свідомості жителів  методом попереджень, то будемо притягувати таких порушників до адміністративної відповідальності. 
Питання санітарного стану міста на цей час дуже актуальне і є пріоритетним для міської влади. Свого часу у Ковелі  була можливість будівництва сміттєпереробного заводу. Однак тоді завдяки «активістам» цього не вдалося реалізувати, не зважаючи на те, що мали інвестора. 
Зараз багато розмов ведеться навколо запровадження роздільного збору побутових відходів. Звичайно, ідея хороша. Аби підійти до її реалізації професійно, фахівцями Українського науково-дослідного інституту з розробки та впровадження комунальних програм та проектів розроблена санітарна схема очистки міста Ковеля, яка сьогодні знаходиться у нас на погодженні. Плануємо її презентувати, в першу чергу, депутатам міської ради.
У схемі визначено кількість транспортних засобів (сміттєвозів), норми утворення сміття. Можливо, проаналізувавши окремі моменти, буде потрібно щось змінити в кількості оборотних рейсів сміттєвозів. Якщо виникне необхідність у визначенні місць для встановлення контейнерів, це також буде передбачено у схемі.
Але не слід вважати, що немає нічого складного і проблематичного у встановленні контейнерів. Адже під них потрібно підготувати площадку (асфальтовану чи бетоновану, захищену накриттям від опадів), а головне – мати відповідну техніку з єврохватом під контейнер (сьогодні місто має таких чотири сміттєвози). Тож, щоб це втілити в життя, спочатку потрібно передбачити кошти у міському бюджеті для закупівлі техніки.
На мою думку, спершу варто запустити пілотний проект, випробувавши цей варіант в якомусь одному мікрорайоні, де на основі схеми санітарної очистки міста підготуємо площадки, встановимо контейнери, залучимо транспортні засоби, що є у наявності. Протягом року попрацюємо у цьому напрямку й оцінимо результат. 
Якщо ж підемо ще далі, запровадивши роздільний збір побутового сміття, матимемо дещо складнішу ситуацію. Адже в такому разі застосовуються інші контейнери й відповідно спецтехніка іншого призначення. Вважаю, що цей варіант для нас недоцільний. Бо який сенс у роздільному збиранні сміття, коли воно згодом скидається в один сміттєвоз, як це практикують у деяких інших містах? 
Так, як вже раніше казав, це питання серйозне, але не стільки на етапі впровадження, як на етапі фінансування. Інша річ, якби у Ковелі за всіма іншими напрямками житлово-комунального сектора не було особливих проблем: мали ідеальні дороги, благоустроєні двори, мережі вуличного освітлення, то тоді можна було б спрямувати всі зусилля винятково на впорядкування питання з побутовими відходами.
До того ж, є нарікання щодо стихійних сміттєзвалищ. Згідний з цим. Зробили перший крок, аби подолати це явище: закупили антивандальні урни, які використовують у Європі. Часто люди пишуть у фейсбуці: «Краще було б придбати їх більше, але дешевших». Можливо, й так. Але це доречно лише за умови, коли серед ковельчан було б більше свідомих мешканців. Можу показати вам оті «дешевші» урни – поламані, погнуті і побиті (прикладом, на жаль, є набережна). 
Але маємо те, що маємо. Адаптуємось, намагаємось щось змінити в цьому плані. Питання відкрите, отож, прислухаємося до всіх пропозицій.
– Впродовж кількох років міська рада надавала учасникам АТО землю. Однак нерідко доводиться чути закиди щодо «неповноцінності» наданих АТОвцям земельних ділянок. Чи справді це так?
– Дійсно, окремі «громадські активісти» звинувачують у цьому міську владу. Мовляв, беріть приклад з Європи: на наданій земельній ділянці вже підведені всі комунікації, прокладена дорога. Але ж не треба забувати, що у Європі безкоштовного надання земельних ділянок немає. Орган місцевого самоврядування, який продає земельну ділянку, тим самим компенсує пов’язані з її впорядкуванням фінансові видатки. 
Маємо розуміти й те, що фактично весь Ковель стоїть на болоті. Однак і над цим працюємо. Для прикладу – район вулиці Зерова (у цьому плані це складна ділянка), де ми завершили проект щодо водовідведення. Завдяки проведеним роботам в цьому житловому мікрорайоні більш, ніж на метр знизили рівень води. 
Так, сьогодні нам висувають претензії власники окремих земельних ділянок: мовляв, немає доріг, освітлення тощо. Але потрібно зважати й на потреби жителів інших мікрорайонів міста, які там проживають 40 – 50 років і чекають того ж. 
Якщо ж говорити про освітлення, то електрифікація вул. Зерова буде коштувати місту не менше трьох мільйонів гривень, а це питання стосується не тільки цієї вулиці, а й  Лісової, де теж учасникам АТО надавали земельні ділянки. А звідки сьогодні «знімати» ці кошти, зважаючи на те, що у нас, окрім сміття й доріг, є ще ветсанзавод?
Тож спрямувати всі фінансові ресурси на якийсь один житловий масив, м’яко кажучи, буде некоректно. Навряд, чи такий крок з розумінням сприймуть інші ковельчани.
А ще не слід забувати, що наступного року місту можуть підкинути «подарунок» у вигляді пільг і субсидій (а це для міського бюджету — «мінус» 20 — 25 мільйонів гривень) та новацій від впровадження медичної реформи, що нам додатково обійдеться в 27 млн. грн. 
– Впродовж тривалого часу жителі мікрорайону вулиці Холмської скаржаться на підтоплення восени і навесні. На всі їх скарги Ваші попередники надсилали фактично відписки. У телефонних дзвінках люди сигналізують, що справи й зараз у цьому плані не надто просуваються. Отож, городи ковельчан затоплюватиме й далі? Чи можуть люди сподіватись, що ситуація зміниться в кращий бік?
– Стосовно цього звітувати можу лише за той період, відколи займаю посаду заступника міського голови (а це трохи більше двох років). Ми знаємо про цю проблему. Зокрема, мешканці мікрорайону, про який згадуєте, через неї потерпають чи не найбільше. 
У минулому році по вулиці Холмській (у бік вул. Володимирської) проведено роботи з водовідведення: від АЗС «ОККО» були влаштовані всі мережі. Щодо лівого боку цієї вулиці (поблизу Держлісгоспу), то проблема підтоплень там частково пов’язана з хаотичною забудовою в попередні роки та самозахватом землі, де мали бути прокладені мережі водовідведення.
На сьогодні є проектно-кошторисна документація із влаштування мережі водовідведення від вул. Черняховського (вздовж вул. Холмської) до вул. Данила Галицького. Вона пройшла експертизу, ми отримали дозвіл на виконання відповідних робіт. 
Тож в цьому році, зважаючи на погодні умови, розпочнемо роботу, на що передбачено півмільйона гривень бюджетних призначень. У 2018 році ці роботи будуть завершені.
– До редакції газети надходить багато скарг на поганий стан доріг. Багато з них у сприятливий літній період так і не благоустроєно, ями і вибоїни не замощені і не заасфальтовані. Дехто прямо каже: коли начальником житлово-комунального відділу був Олександр Балак, то діло спорилося, а зараз – як мокре горить. Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?
– Не буду нікого критикувати і порівнювати. Натомість дещо проаналізую зроблене, з чого кожен зробить власні висновки. 
Сьогодні розбудовується набережна, замінено на сучасне вуличне освітлення майже на всіх магістралях, серйозно взялися за благоустрій прибудинкових територій, ремонтуємо дороги, хоч маємо проблему у вигляді ветсанзаводу, який за цей рік «з’їв» більше двох мільйонів гривень. Тому, на мій погляд, неправильно акцентувати увагу на якомусь одному напрямку, наприклад, на ремонті доріг. 
Адже окрім автомобілістів, є ковельчани, які не володіють автотранспортними засобами, але теж сплачують податки і хочуть мати благоустроєні двори, вуличне освітлення, жити в будинках, де не протікає дах і т. д, і т. п. Тому міська влада намагається поетапно задовольнити інтереси всіх мешканців міста. 
Цьогоріч чимало коштів було виділено на ремонт вул. Ярослава Мудрого, на що відповідно до проектно-кошторисної документації загалом необхідно 5 млн. 800 тис. грн. Ці роботи мали виконувати за рахунок співфінансування (порівну з обласного та міського бюджетів). Але  на сьогодні отримали  з обласного бюджету лише 690 тисяч гривень. Отже, фінансовий ресурс, що мав би бути спрямований на інші потреби, довелося перекинути, аби закрити зобов’язання перед підрядником, який виграв тендер на право виконувати роботи на цій вулиці.
– Розпочався осінньо-зимовий період, який для комунальників завжди важкий і складний. Чи буде тепло в домівках ковельчан і чи готове місто до зими? 
– Щодо початку опалювального сезону, то нам є чим похвалитися. Адже у цьому плані Ковель – місто, завдяки якому Волинь демонструє високі показники на рівні держави. Ми першими запустили опалення в школах і дитячих садочках, закладах охорони здоров’я. З 15 жовтня почали подавати тепло в оселі ковельчан. Звичайно, враховуючи погодні умови, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, призупиняли подачу теплоенергії. Середньодобова температура знизилась – теплопостачання відновили.     
А загалом, всі комунальні підприємства підготовлені. Всі заплановані заходи виконані. Місто готове до зими.
– Що ж, дякуємо за відверту розмову, яка, сподіваюся, допоможе читачам газети краще зрозуміти суть проблем, над розв’язанням яких працює нині міська влада. 
Розмову вела
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКАХ: заступник міського голови Андрій ТОВСТИГА; один з робочих моментів; в оновленому дворі по вул. Грушевського, 5; відремонтована дорога по вул. Ярослава Мудрого; один із сміттєвозів, який щодня здійснює регулярні рейси по місту; пересвідчитись у перевагах нових антивандальних урн, встановлених у місті, можна, пройшовшись бульваром Лесі Українки.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?
– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. 


Повідомлення в номер

Мовна шизофренія. Як із нею боротися

Мовна шизофренія. Як із нею боротися

Мовна  шизофренія. Як  із  нею  боротися?

Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  Але тут таки й привід знайшовся.
Отож, саме в  День  української писемності та мови   варто  поговорити про мовну культуру, про що йдеться в   лекції Юрія Шевчука  під назвою: "Політика мовної шизофренії в Україні. Джерела, форми, наслідки". До речі,  Юрій Шевчук – кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах.  Пропоную головні тези його праці.
l
"Мовна шизофренія” – постійне поєднання української і російської мов. Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії:
1. Окремі мовці спілкуються  окремою мовою, але розуміють один одного.
2. Коли окремі мовці користуються одночасно, без розбору і правил, двома мовами.
Це може бути формат телевізійної програми, випуску новин, аналітичної передачі, популярних передач на кшталт "Україна має талант", "Голос країни" тощо. 
Так само це поєднання може бути в радіопередачах, у мережевих публікаціях. Дедалі більше я бачу елементи цього поєднання у друкованих виданнях. 
Якщо ж  дивитися на структуру лінгвошизофренічного посилання, – те, що в Україні модно називати месидж, – в ній присутні такі елементи:
1. Гегемонною мовою є російська, декоративно-символічною – українська. Подивіться на "Вечірній квартал", "Розсміши коміка"  і т. д. Для ведучого такої програми знання російської на екрані і поза ним є обов'язковим, а української – факультативним або декоративним, що вживається про людське око.
2. Російський мовець – монолінгв, тобто володіє однією російською, він думає і бачить світ через російську мову як рідну. Слухач, глядач одразу відчуває фальш, якщо людина говорить не рідною мовою. Російськомовець завжди говорить російською в таких передачах як рідною і звучить природно.
3. Україномовець у таких передачах, як правило, білінгв, тобто говорить і українською, і російською. Йому часто відводиться роль говорити українською. Він  переважно  думає  й бачить світ російською мовою, і в цьому відчувається елемент фальші. Користується українською, що перекладена з російської мови.  
4. Російська звучить привабливою, повнокровною, часто з престижним московським акцентом. Зараз є практика на українському телебаченні запрошувати з Москви ведучих, дикторів, надавати їм високооплачувану працю, давати їм навіть українське громадянство.
5. Натомість українська штучна, збіднена, подібна на бліду копію російської. Її неприємно та нецікаво слухати, вона не викликає бажання наслідувати її як зразок. Заіснувала в Україні, за моїми спостереженнями, мова з таким ґламурним акцентом, який культивують в колах столичної київської журналістики.  
6. Російська мова, зазвичай  лунає довше у такому продукті. Часто програма має українською лише назву – наприклад, "Вечірній квартал".
7. Українська завжди маргіналізована, вживається декоративно, про людське око.
8. Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущність.
Ми з вами в цій країні не можемо сховатися від мовної шизофренії – скрізь і всюди, ви не можете відгородити від неї своїх дітей. Ваша дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент ви починаєте чути, що вона говорить "тоже".
Першим наслідком політики мовної шизофренії є параліч механізмів мовної творчості. Наприклад, нам треба сказати, що дана послуга існує в міжнародній мережі. Замість того, щоб сказати, що це є мережева послуга, ми чомусь кажемо – вона існує он-лайн. 
Мовна шизофренія нав'язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ крізь призму і образність російської. Мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування через те, що окремих слів, які є в російській мові, не існує в українській мові.
Наслідком цього є підрив самого інституту мовної норми. Навіть в совєцький час існував чітко окреслений, нехай зрусифікований, літературний стандарт української мови. Тепер цього стандарту практично  не існує – у пресі, ТБ, в мережі, для  більшості журналістів. 
Мовна шизофренія означає загальну деінтелектуалізацію культури колонізованого, її примітивізацію, зведення всієї різноманітності функцій мови до передачі простих і примітивних смислів. Принцип – "і так понятно".
l
Перший раз я потрапив до Польщі у 1988 році і говорив доброю польською мовою з хорошим  акцентом. В таксі розговорився з водієм і сказав йому, що я – з України. Він відповів, що це неможливо.  
Ця мовна солідарність, коли ви чуєте чужинця, який добре розмовляє вашою рідною мовою, підкуповує людину будь-де. Вас люблять за це, тільки не в нашій країні. Мої студенти приїжджають сюди, з радістю звертаються у Києві до когось, а у відповідь чують російську.
Українська мова потрібна для усіх цих русифікаторських програм, яких тут повно, для того, щоб маскуватися за нею. Якби забрати українське, а залишити російське, то всім би було зрозуміло, що нас піддають русифікації, а як трошки посипати українське, то ми маємо те, що дуже подібне до гібридної війни у культурі, коли незрозуміло, хто ворог, а хто друг.
Мовна шизофренія унеможливлює для україномовного культурного продукту конкуренцію з російськомовним культурним продуктом. Не плекається споживач, який орієнтований на національний продукт. 
Я не знайшов аналогів мовної шизофренії ні в США, ні Канаді. Для них змішування мов – це табу, ознака безкультур'я. А в Україні це подається як норма.
Отже, мовна шизофренія, за своєю логікою, – це нова, надзвичайно потужна, ефективна форма русифікації. 
Українське суспільство у величезній своїй масі капітулювало перед нею, здалося, продовжує споживати її так, наче нічого не відбувається.
Я ніколи не чув такого від бійців, яких так використовують. Нам кажуть, що тепер все нормально, – коли для 67% населення в Україні рідна мова є українська, а 10 найпопулярніших радіостанцій України передають 4,6% пісень українською мовою…".
l
Виходить, маємо те, що маємо. А чому? Тому, що не  завжди дбаємо   про мову  із самого початку, із колиски, коли мати повинна прищеплювати любов до рідної солов'їної  своїй кровиночці із першою колисковою співанкою, першою казкою і першим віршиком.
Як розповіла пані Людмила (вчитель української мови та літератури  в одному із навчальних закладів міста),  розмовляти українською тепер дійсно стає модно й престижно, як ніколи раніше. 
"Я викладаю предмет в середніх класах вже більше двох років. Добре, що учнів у  такому віці можна ще перевиховати, спрямувати, так би мовити, в правильне русло.  Слід зауважити, що дітей, які виховуються в справжній україномовній сім'ї, – немало,  переважна більшість.
Приємно радує й те, що їх однолітки, які володіють українською не дуже, дивлячись на своїх ровесників, беруться наслідувати їх у плані мовного перевиховання", – додала педагог.
Буває, на жаль, й  по-іншому.  Ми, грубо кажучи,  іноді не плекаємо мову, а втоптуємо в землю щоднини, щогодини, щосекунди.  Бо хіба це правильно, коли  дехто із наших земляків, перебуваючи на відпочинку (правда,  раніше) на Чорному морі спілкуватись із тамтешніми воліє так, як говорять вони, – тобто  російською?  
А чому  ми повинні підлаштовуватись під них? Невже ми не маємо права розмовляти своєю   рідною? Та це, мабуть, питання менталітету кожного українця,  окремо  взятого. 
Або візьмемо іншу ситуацію, перевірену на практиці.  На співбесіді із потенційним роботодавцем більшість із нас також розмовлятиме російською, якщо співрозмовник (в даному випадку керівник) – російськомовний.  А чому? Невже ми не маємо власної думки?
Про що можна говорити, коли молода жіночка, їдучи в маршрутному таксі,  мобільним телефоном спілкується із донькою так: "А ти "покушала"?".  Далі в  розмові суржик поступово  зникає, мама говорить гарною українською мовою.  
Візьмімо ту ситуацію,  коли   батьки все ж таки  навчили своє дитя розмовляти більш-менш правильно та грамотно.  Далі – справа за школою.  Але й тут є деякі "казуси", які перешкоджають навчально-виховному процесу, не дають  закріпитись знанням належним чином. 
Чому  може навчити  школярів  вчителька української мови, яка наголос в словах ставить на приголосні? (цілком реальна історія із життя).  А ще ця Олена Володимирівна, яка працює в невеличкій школі одного із сіл сусідньої із нашою областю, часто "забуває",  скільки літер в українському алфавіті. Тут на поміч їй  приходять вихованці...  
Не кривлячи душею, можемо без усілякого перебільшення сказати, що таких  педагогів із вищою освітою в  нашій українській державі  немало. Тоді  чому ж ми дивуємось, коли до нас  із трибун "штокають" так, що аж вуха в'януть, відомі посадовці, політики і т. д?   
 А на вулиці ми повсякчас бачимо різноманітні вивіски із назвами магазинів чи торговельних закладів, які мають   іншомовне походження.  І  причому дуже часто – з грубими помилками. 
В місті увагу до себе нерідко привертають   авто  із написами "женіх" і  "нєвєста", "свадьба" тощо.  Дітей називають, без усіляких вагань, не Карина, Давид, Архип, а, як тепер це  модно, – Каріна, Давід та Архіп.  До того ж, так їх записують навіть у свідоцтві про народження, в паспорті батьків. 
Пам'ятаю, як в студентські роки на пару курсів від  мене менша дівчина із Закарпаття на парах  ледь не плакала (в прямому значенні цього слова) через те, що її тамтешній діалект заважав  повноцінно засвоювати ази філологічної науки.  Проте  на останньому курсі чорнявенька Леся   навчилась говорити так, як її одногрупники (звичайно,  не на всі сто відсотків, бо "кривенькі" незрозумілі словечка все-таки час від часу проскакували), нагадуючи всім, що вона – не місцева.  
Знаю лише одне: там де працює колишня студентка тепер, знання української їй таки знадобилося.  Виходить, що вчилась 5 років недаремно!
l
Отож,  щоб чогось досягти, треба  цього сильно  прагнути.  І тоді обов'язково все вийде. Та головне – починати слід  із себе.
Пам'ятаймо, що наш обов'язок – будувати патріотично налаштовану українську націю, яка свято цінує свій головний скарб, яким для неї  є рідна мова.
Правда, слід відзначити,  що останнім часом все помітніші зміни на краще.  Адже нині  в радіоефірі  практично вже до  90 % української мови.  Шкода, що цього  дотримуються не всі телеканали.  Це, зокрема,   стосується "Інтера", якому, очевидно, Закон не писаний…
Оксана МОРОЗ. 
Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  


З неопублікованого

«Все життя - один політ»

22/12/2016 / / 0

«Все життя  - один політ»

З нагоди 55-ти річчя від дня народження волинського поета зібралися шанувальники творчості Василя Слапчука на годину поезії в актовій залі гуртожитку Ковельського професійного  ліцею. Слапчук Василь Дмитрович – сучасний вітчизняний поет, драматург, літературний критик.

Надія Дятел.

Семінар для педагогів у Люблинці

16/12/2016 / / 0

Семінар для педагогів у Люблинці

Нещодавно на базі ДНЗ смт Люблинець відбувся семінар для педагогів дошкільних навчальних закладів «Національно-патріотичне виховання в дошкільному закладі на традиціях українського народу». Його метою було ознайомлення та практичний показ слухачам форм та методів  організації патріотичного виховання у дошкільному закладі.

 

 

Знайшов зброю – повідом поліцію

16/12/2016 / / 0

Знайшов зброю – повідом поліцію

Звичайно, більшість зброї є зареєстрованою та перебуває у законному користуванні, але багато є й таких, хто якимось чином заволодів вогнепальною зброєю і забув або просто не забажав повідомити про неї відповідні органи.

 

Скажи моїй мамі, що я хочу жити

04/11/2016 / / 0

«Скажи моїй мамі, що я хочу жити!» 

1 листопада ц.р. в кімнаті відпочинку в гуртожитку Ковельського професійного ліцею відбулася бесіда «Скажи моїй мамі, що я хочу жити!». В цей день учні, що проживають в гуртожитку під керівництвом вихователів В. П. Рощук та В. П. Остапука намагались розкрити перед молоддю суть духовного життя людини, розширити їх знання про цінність життя і особливо про життя ще ненародженої дитини...

 Катерина  Яцина.

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

04/11/2016 / / 0

У ліцеї – майстер-клас для перукарів

Нещодавно  на базі Ковельського професійного ліцею у майстерні перукарів відбувся майстер-клас з основних форм базових жіночих стрижок.

Ірина Кузьмик.