Реклама

     Промивка систем опалення. Ремонт, чистка, промивка котлів, колонок, бойлерів. 
Тел.: 050-55-63-733,
068-733-80-62.

Тел.: 066-4311151, 097-8П
Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 3–9 жовтня

Погода в Ковелі 3–9 жовтня

03/10/2024 0

Четвер.  Хмарно, дощ. Температура 130С. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, дощ. Температура 110С. Вітер північно-східний слабкий.
П'ятниця. Хмарно. Температура 130С. Вітер північно-західний помірний. 
В ніч на суботу. Хмарно. Температура 110С.  Вітер північний слабкий.
Субота. Хмарно. Температура 120С. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Хмарно. Температура 80С. Вітер північно-східний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура 140С. Вітер східний помірний. 
В ніч на понеділок. Хмарно. Температура 120С. Вітер південно-східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура 180С. Вітер західний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура 100С. Вітер східний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура 190С. Вітер східний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 140С. Вітер південно-східний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура 220С. Вітер південний помірний. 
Четвер.  Хмарно, дощ. Температура 130С. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, дощ. Температура 110С. Вітер північно-східний слабкий.
П'ятниця. Хмарно. Температура 130С. Вітер північно-західний помірний. 
 

Повідомлення в номер

Газеті – 85!

Газеті – 85!

03/10/2024 0

Завтра, 4 жовтня, ковельська газета, яка нині має назву "Вісті Ковельщини", відзначатиме своє 85-ліття. З погляду Вічності – це мить, з погляду конкретної людини – це майже ціле життя, яке не кожному вдається прожити.
"Вістям Ковельщини" вдалося. Незважаючи на всі історичні катаклізми, політичні і соціальні потрясіння, економічні і фінансові кризи. Вдумайтеся тільки: за час свого існування україномовне видання пережило декілька епох: сталінщину, хрущовську відлигу, брежнєвський застій, горбачовську перебудову, проголошення української Незалежності, а нині переживає криваву російсько-українську війну, розв'язану путінською росією.
В редакції змінилося  декілька поколінь журналістів. Багато з них відійшли у Вічність. Вічна їм пам'ять! На заслуженому відпочинку перебувають окремі ветерани праці. Їх справу продовжують молодші колеги. Їм надзвичайно важко, адже сьогодні друкована преса перебуває на межі зникнення. І це не перебільшення, а гірка правда сучасних реалій.
Причин на те багато, але сьогодні не будемо говорити про них. Найголовніше полягає у тому, що "міськрайонка" вистояла, здолавши неймовірні труднощі і негаразди. Ми щиро вдячні за вірність газеті багаточисельним читачам, спонсорам, які її підтримують, працівникам поштового зв'язку, поліграфістам Тернополя, спільними зусиллями яких забезпечуємо випуск видання навіть в умовах війни.
Наша вдячність – депутатам Ковельської міської ради, їх очільнику Ігорю Чайці, які з року в рік знаходять можливість укладати угоди про висвітлення діяльності місцевого "парламенту", завдяки чому виборці  громади мають змогу отримувати інформацію, як-то кажуть, з "перших вуст". Взаємовигідна співпраця налагоджена з рядом об'єднаних територіальних громад – Голобською, Колодяжненською, Велицькою, Поворською, окремими установами й підприємствами, серед яких – промислово-економічний і медичний коледжі, ПТМ "Ковельтепло", Ковельське МТМО, СЛАТ "Тур", РЖКП-1, "Ковельсільмаш", ТОВ "Волинь-Кальвіс", ТзОВ "Ідея", сільгосптовариства "Дружба", "Зоря", "Вежа", ПП “Компанія Юкон” та ін.
"Вісті Ковельщини" роблять цікавішими, змістовнішими, популярнішими дописи наших громадських кореспондентів, прізвища яких важко й перелічити. Доземний уклін Вам!
Чи вдасться газеті вистояти надалі? Чесно кажучи, не знаємо. Надто все в Україні складно і непередбачувано. Але живе у серці надія на краще. Тож підтримуймо цю надію, активно передплачуймо "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!     
Завтра, 4 жовтня, ковельська газета, яка нині має назву "Вісті Ковельщини", відзначатиме своє 85-ліття. З погляду Вічності – це мить, з погляду конкретної людини – це майже ціле життя, яке не кожному вдається прожити.
"Вістям Ковельщини" вдалося. Незважаючи на всі історичні катаклізми, політичні і соціальні потрясіння, економічні і фінансові кризи. 

Повідомлення в номер

9 жовтня – Всесвітній день пошти

9 жовтня – Всесвітній день пошти

Автор Романюк Аліна Петрівна
03/10/2024 0

Багато десятків років поспіль редакцію газети "Вісті Ковельщини" тісно єднає співпраця з колективом ковельських працівників поштового зв'язку. Без усякого перебільшення можна сказати, що вони – наша "права рука" в справах передплати, розповсюдження і доставки "міськрайонки", за що журналісти їм щиро вдячні.
Великий спектр послуг надають ковельчанам працівники поштового відділення № 6, що розташоване на вулиці Володимирській. На світлині в центрі ви бачите начальницю відділення Руслану Філюк, яка 32 роки віддала роботі в поштовій галузі. Свою роботу дуже любить, як і її мама, котра все своє життя теж працювала на пошті.
Праворуч – заступник начальниці Тетяна Демчук з чотирирічним досвідом роботи, а також ліворуч – листоноші Інна Семеняк та  Сергій Адамчук, який у серпні поповнив дружний жіночий колектив відділення. До речі,  Інна Миколаївна виховує п'ятеро дітей. Влітку Указом Президента України Володимира Зеленського жінці присвоєно звання "Мати-героїня".
Текст і фото Аліни Романюк.
Багато десятків років поспіль редакцію газети "Вісті Ковельщини" тісно єднає співпраця з колективом ковельських працівників поштового зв'язку. Без усякого перебільшення можна сказати, що вони – наша "права рука" в справах передплати, розповсюдження і доставки "міськрайонки", за що журналісти їм щиро вдячні.
 

Повідомлення в номер

Любов під дулом пістолета

Любов під дулом пістолета

03/10/2024 0

(Закінчення. 
Початок у № від 26 вересня ц. р.).
– У таборі повстанців Надія пробула три місяці і повернулася додому восени 1943-го. Коли почалося визволення Волині від фашистських загарбників, окупанти спалили наше село Мизове, тому родина Жолинських оселилася на хуторі в лісі у бік села Секунь, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – Тут уже розташувалися підрозділи радянської армії, а гітлерівці стояли вздовж залізничної колії Ковель – Брест. 
Першого травня Надія разом із батьком пішла шукати закопане колись сало саме у тій місцині, де радянські солдати ставили гармату. Там і побачив її старший лейтенант Олександр Давиденко. Вродлива вісімнадцятирічна дівчина так сподобалося йому, що він навіть зізнався батькові Надії, що не може без неї жити. Як пише вона у своєму щоденнику, батькові набридло слухати Олександра, і він наказав доньці йти додому. Проте Давиденко не відставав і зрештою умовив дозволити Надії провести його до батареї. Вона погодилася, але тільки разом із місцевим хлопцем Степаном Москалюком, – переказує щоденникові записи землячки Микола Шаясюк.
Про те, що трапилося далі, сама вона описала так: "Коли ми стали його проводити, то Давиденко відіпхнув Степана, а сам закинув руку мені на плечі і став силою обіймати. Я ривком звільнилася від нього і з розмаху вдарила його в обличчя. У той момент нікого не боялася. З його голови злетів кашкет, він зі злістю дістав пістолет, говорячи про любов. Я боялася бігти, бо подумала, що він може вбити мене, хоча була не з лякливих. 
Стоячи на місці, повернулася вліво – і в цей момент пролунав постріл. Куля пройшла через мою ліву грудину. Я при повній свідомості побігла до батькового шалаша, кров текла із грудей. Голова раптом запаморочилася, я впала і подумала, що помираю".
Батько доправив поранену доньку до польового медсанбату, де лікарі встановили, що куля пройшла навиліт біля лівого ребра. Надія пробула тут кілька тижнів, поки рана не зажила. Обурливий вчинок затятого Ромео не минув для нього безкарно: військовий трибунал розжалував Давиденка, і його відправили у штрафний батальйон. 
Невдовзі у житті волинянки з'явився ще один хлопець, який викликав у неї щиру симпатію. Капітан Сергій Непомнящих вродою нагадував її перше кохання – Міхала Поляка, який загинув на Спаса 1943-го року. Їхні короткі зустрічі народили теплі почуття. У липні 1944-го фронт покотився далі на захід, туди ж мав вирушати і Сергій. Перед розлукою Надія подарувала йому вишиту хустинку, а він обіцяв писати їй листи. Напевне, його любов і справді була сильною і чистою, бо через кілька днів уже аж з Любомля повернувся, щоб ще раз побачити кохану. 
– Вони листувалися майже рік. У травні 1945-го Надія отримала лист із іншим почерком. Василь, товариш Сергія, повідомив, що  той загинув 7 травня 1945 року під Берліном. Так сумно закінчилася історія ще одних стосунків, які Надія описала у своєму щоденнику, – додає краєзнавець. 
Мріям  не судилося здійснитись
Про повстанську сторінку своєї біографії Надія Жолинська ніколи нікому не розповідала. Цю таємницю берегла і її сім'я, яку енкаведисти тримали під постійним наглядом. Не раз навідувалися до рідних, випитували, вивідували хоч якісь факти, що свідчили б про причетність дівчини до УПА. Та й сама Надія увесь час була під постійним контролем спецслужб, хоча, на перший погляд, їй нібито відчинили дорогу до знань. Можна припустити, що тут спрацювало листування із закоханим у неї радянським офіцером, про який не могли не знати всюдисущі специ із НКВД. 
– У жовтні 1944-го Жолинську скерували на вчительські курси до Луцька. І коли тут 18 січня 1945 року їй довелося бути присутньою на привселюдній страті двох бійців УПА – Антона Мельничука та В'ячеслава Новосада, вона ще раз переконалася, під яким лезом небезпеки їй доведеться жити, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – До речі, цей епізод описав відомий письменник Анатолій Дімаров у книзі "Прожити і розповісти". Надію і ще п'ятьох дівчат із Мизового, які були разом із нею на курсах, примусово послали дивитися, як вішатимуть повстанців. Важко навіть уявити, що коїлося тоді в душі дівчини, адже приречені на страту могли бути її побратимами чи пораненими, яким вона рятувала життя.
А в щоденнику Надя так описала жахіття, яке довелося їй пережити: "Коли вішали на базарній площі бандерівців, також якийсь тип спостерігав за нами, студентами, чи не плачемо ми, бо картина була жахлива. Не буду тепер описувати, бо як згадаю все те, то мурашки по спині".
По закінченню курсів Надія Жолинська учителювала у Замшанах, Синовому, Соколищі, а з листопада 1947-го працювала вчителькою у рідному селі. Заочно закінчила Володимир-Волинське педагогічне училище. На початку 50-х років тяжко занедужала. З хворобою боролася десять літ. З першим чоловіком життя не склалося. У 1960-му вдруге вийшла заміж і виїхала в Ригу до чоловіка. Там працювала на заводі VEF. Померла на чужині 21 вересня 2007 року – якраз на Різдво Пресвятої Богородиці (за старим літочисленням), коли в її рідному селі відзначали престольне свято.
– У характері Надії Жолинської ніби акумулювалися всі найкращі риси її родини: цілеспрямованість, стійкість, патріотизм. Вона була дуже обдарованою: не тільки вела щоденник, а й писала вірші, мріяла написати роман про своє життя, долю рідного краю, – підсумовує старовижівський краєзнавець Микола Шаясюк. – На жаль, ці мрії не збулися. Але її щоденник – це безцінний рукописний скарб, який залишила нащадкам, документальне свідчення яскравої боротьби українських повстанців проти фашистських загарбників і червоних партизанів на Волині. Переконаний: племінники, яким вона передала щоденник, віддали його в один зі столичних музеїв. Бо тільки там йому гідне місце. 
Валентина БЛІНОВА. 
На світлині: Надія Жолинська (крайня справа) із колегами-вчителями Ольгою Дацун та Анастасією Дубік (серпень 1959 року). 
(Закінчення.  Початок у № від 26 вересня ц. р.).
– У таборі повстанців Надія пробула три місяці і повернулася додому восени 1943-го. Коли почалося визволення Волині від фашистських загарбників, окупанти спалили наше село Мизове, тому родина Жолинських оселилася на хуторі в лісі у бік села Секунь, – продовжує розповідь Микола Олександрович. – Тут уже розташувалися підрозділи радянської армії, а гітлерівці стояли вздовж залізничної колії Ковель – Брест. 
 

Повідомлення в номер

Дослухатись до мудрих!

Дослухатись до мудрих!

Автор Семенюк Анатолій Володимирович
03/10/2024 0

Вона прилетіла
І пташкою сіла.
Два слова сказала
І причарувала.
Тепер я гадаю:
То дочка чи внука,
Чи друга «дружина»
Рятують від скуки?
«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?
Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».
У головній молитві до Господа «Отче наш» промовляємо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І я вільно чи не вільно за Господом промовляю: «Хліб наш духовний дай нам назавжди», щоб я міг глибше пізнавати цей непередбачуваний, неспокійний світ. І прозріваю, адже рідні «Вісті» я люблю не лише заради пізнання чи розваги, а насамперед за те, що вона змінює мій світогляд. 
Ще з кінця вісімдесятих років газета навертала мене до вільної демократичної думки, а коли в дев’яності мені довелося очолювати Ковельську громаду (1991-1998 рр.), вона стала вірним помічником у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем міста. З погляду сьогоднішнього незалежного просвітлення на складні виклики нашого буття я бачу, що і раніше, і тепер видання по праву носить звання народного. Йдуть мешканці міста сюди за порадою і допомогою у вирішенні побутових негараздів як до останньої інстанції, міркуючи: якщо газета не допоможе, то вже й ніхто.
В Україні третій рік поспіль — кривава війна. Газета є своєрідним реабілітологом для тих, хто знесилився духом і втратив віру в нашу Перемогу. «Вісті Ковельщини» всі роки Незалежності займали активну громадянську позицію: і в питаннях декомунізації, і пропаганди української національної ідеї і становлення незалежної Православної Церкви.
У всіх цих процесах газета була на боці громади. Такою вона є і сьогодні. Мораль, честь, справедливість – це її кредо.
Не секрет, що окремі українські журналісти заради популізму вдаються до методів «жовтої преси», тобто до створення брехливої інформації, використовують ненормативну лексику, намагаються привабити малоосвічений лекторат різного роду “сенсаціями”. Цим завдають величезної шкоди духовному розвитку людей.
Наша «птаха» цим жовтим вірусом не хворіє, а завжди одягнена у вінок солов’їного українського слова. Саме вона в комірки мого мислення вселяла світлячки українського мислення, спонукала до вдосконалення мови і стилю.
Тішуся і тривожуся!
Тішуся, що депутатська спільнота, виконавча влада і міський голова Ігор Чайка, в рамках можливого, допомагають виживати виданню, підтримуючи фінансово на договірній основі. Руку допомоги постійно подають такі шановані особистості, як Валерія Яромчук, Тетяна Зінчук, Володимир Потапчук, Володимир Бойко, Микола Заїкін, Анатолій Понікарчук, Олександр Смаль, Олександр Стречен, Віктор Козак, Віктор Солов’янчук, Тетяна Селівончик, Олена Григола, Юрій Рахлінський, Юрій Семенюк, Богдан Конопацький та багато інших.
Щиросердечна подяка і пошанування їм, а разом із тим – довіра.
Тривожуся, бо поруч із величальними одами дійсність вимальовує сумні реалії: друкована преса в Україні – під великою загрозою. Про це сказано і написано багато, тому повторюватися не буду.
Наша газета – це воїн демократичного українського слова. Надихає, просвітлює нас і бореться. Тож і ми маємо боротися за неї. Не раз почуєш: «Війна – не до газети!». 
Згадується мудрий Вінстон Черчиль, коли постало таке  питання у Великобританії  у Другу світову, то він твердо відповів: «Тоді за що ми воюємо, як не за культуру і духовність?». І доповню: за нашу народно-демократичну і суспільно-політичну газету «Вісті Ковельщини»!
Дослухаймося до мудрих.
Анатолій Семенюк,
Почесний громадянин міста Ковеля, заступник голови первинної 
організації НСЖУ.
Вона прилетіла
І пташкою сіла.
Два слова сказала
І причарувала.
Тепер я гадаю:
То дочка чи внука,
Чи друга «дружина»
Рятують від скуки?
«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?
Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».
 

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").