Реклама

Промивка систем опалення. Ремонт, чистка, промивка котлів, колонок, бойлерів. 
Тел.: 050-55-63-733,
068-733-80-62.

 

 

Тел.: 066-4311151, 097-8П
Повідомлення в номер

Погода в Ковелі 10–16 липня

Погода в Ковелі 10–16 липня

10/07/2025 0

Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 15оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер  південний помірний.
В ніч на суботу.  Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 23оС. Вітер південний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 15оС. Вітер західний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 250С. Вітер західний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 15оС. Вітер  південно-західний  слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, можливі дощ, гроза.  Температура: 25оС. Вітер південно-західний сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 18оС. Вітер західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 25оС. Вітер західний сильний.   
В ніч на середу.  Ясно.  Температура: 17оС. Вітер північно-західний помірний.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 27оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 15оС. Вітер південний слабкий.

 

Повідомлення в номер

Війна і хліб

Війна і хліб

10/07/2025 0

За бурхливими подіями сьогодення, викликаних кривавою війною з путінськими вбивцями, ми не завжди згадуємо про село.  А проте там – теж важлива ділянка нашої обороноздатності, від якої залежить і ефективність  української економіки, і рівень життя народу, і міць Збройних Сил України. Бо солдату, крім зброї, потрібен щодня хліб насущний.
Чи буде він цьогоріч? Хочеться на це сподіватися, хоча реалії життя насторожують і викликають багато запитань. За даними офіційних джерел, в 2025 році валовий збір озимих зернових культур в країні очікується на рівні 22 мільйонів тонн, що на 9 відсотків менше, аніж у 2024-му. Озимої пшениці мають зібрати близько 19 мільйонів тонн, ячменю – 2, жита – понад 220 тисяч тонн. Урожай озимого ріпаку прогнозується на рівні 3,3 мільйона тонн.
Щоправда, у лютому прогнози науковців були оптимістичнішими. Не останню роль у погіршенні цих прогнозів зіграла погода: засуха восени, недостатнє зволоження і морози навесні. Особливо постраждали посіви зернових на півдні України. Зокрема, ситуація на полях деокупованих регіонів Херсонщини критична, втрати урожаю можуть сягнути більш як на мільярд гривень в грошовому еквіваленті.
І все ж, попри всі труднощі і негаразди, експерти вважають, що прогнозовані обсяги виробництва зернових культур достатні, щоб забезпечити власні потреби й утримувати експортний потенціал на достатньому рівні. Велике значення тут матиме успішне проведення в Україні цьогорічних жнив, їх розпочали в південних областях України ще у червні. Першими зібрані площі під озимою пшеницею, ячменем, горохом та ріпаком. Лідирують аграрії Дніпропетровщини, Одещини, Миколаївщини.
На Волині жнива традиційно в минулі роки розпочиналися у липні. Однак цьогоріч примхи погоди внесли деякі корективи. Як зазначив Владислав Черчель, директор інституту зернових культур, поєднання посухи на півдні та сході з холодною весною на заході й півночі істотно вплинуло на ситуацію в аграрному секторі. Про це в розмові з кореспондентом нашої газети сказала і директор СТзОВ "Вежа",  діловий партнер "Вістей Ковельщини" Тетяна Зінчук. Вона повідомила, що найбільше постраждали від заморозків посіви озимої пшениці. 
І все ж будемо сподіватися, що жнивна пора, врешті-решт, прийде й на Ковельщину. Бажаємо хліборобам стабілізації погоди і щедрого ужинку! 

За бурхливими подіями сьогодення, викликаних кривавою війною з путінськими вбивцями, ми не завжди згадуємо про село.  А проте там – теж важлива ділянка нашої обороноздатності, від якої залежить і ефективність  української економіки, і рівень життя народу, і міць Збройних Сил України. Бо солдату, крім зброї, потрібен щодня хліб насущний.

Повідомлення в номер

По життю – з рідною газетою

По життю – з рідною газетою

10/07/2025 0

Жінка, яку Ви бачите на світлині, – корінна ковельчанка, яка в ранньому дитинстві разом із мамою і двома сестричками пережила жахіття концтабору в місті Бреслау (тепер Вроцлав). Це – Раїса Лук'янівна Хом'як (дівоче прізвище Малашевська).  Про ветеранку праці, багаторічну читачку "Вістей Ковельщини" – розповідь на 3-й сторінці сьогоднішнього номера газети.
Незважаючи на свій поважний вік, пані Раїса почувається бадьоро, налаштована позитивно й оптимістично, вірить у Перемогу України. "Сил і впевненості мені додає "міськрайонка", яку передплачую стільки, скільки живу на світі", – каже вона.
Подібної думки і наш дописувач Аркадій Чабанчук із Нового Мосира. Він нещодавно надіслав до редакції вірша, якого назвав: "Газета для всіх і для кожного". Пропонуємо його Вашій увазі.
Газета для всіх 
і для кожного
Газета у Ковелі є!
І Сонце раніше встає –
Читачі з нетерпінням чекають.
І радо, уважно читають.
Читачу! Просто мені повір,
Що скоро настане мир.
Хай буде всім добро і спокій
І буде хай сон глибокий!
І буде хай мир на планеті –
Про це все читайте в газеті.
Редакторка добре знає, 
Що в світ випускає.
Газета миленька,
Наче мати рідненька.
І редакторка мила –
Ростуть в читачів крила.
І директор є в газети –
В цьому всі її секрети.
А газета довговічна, непересічна,
Скажу без прикрас:
Пишаюсь, що є “Вісті Ковельщини” у нас!
l
Користуючись нагодою, повідомляємо, що передплата газети "Вісті Ковельщини" НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НІКОЛИ. Передплатна ціна не змінилась і разом з послугами зв'язку становить:
1 місяць – 77 грн.; 
5 місяців (до кінця року) – 305 грн. 
Передплату можна оформити і безпосередньо в редакції. 
Вартість її – 55 гривень на місяць.
Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для нас і про Вас!
Фото Аліни Романюк.

Жінка, яку Ви бачите на світлині, – корінна ковельчанка, яка в ранньому дитинстві разом із мамою і двома сестричками пережила жахіття концтабору в місті Бреслау (тепер Вроцлав). Це – Раїса Лук'янівна Хом'як (дівоче прізвище Малашевська).  Про ветеранку праці, багаторічну читачку "Вістей Ковельщини" – розповідь на 3-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Повідомлення в номер

Люблю Голоби!

Люблю Голоби!

10/07/2025 0

"Я люблю Голоби". Красується такий стенд при в'їзді в селище. Ці слова говорять багато про що. Приваблюють, запрошують. Але ті, що люблять Голоби, – "маловартісні". До їх думки і потреб мало дослухаються у владних кабінетах, вигадуючи все нові й нові "вдосконалення". Війна, горе, сльози. Але, "що сльози там, де навіть крові мало!", – писала невмируща Леся Українка.
Щомиті, ризикуючи життям, Герої боронять нас. І життя продовжується. Та без болю і сліз не можна читати у "Вістях Ковельщини" лист із фронту: "Сьогодні той день, коли знову просять допомогти. Це наша потреба фізичного виживання в умовах пекельної оборони… Коли дощ не з води, а зі свинцю та пороху, техніка не витримує… Жодної автівки не залишилося. Немає на чому виконувати бойові задачі".
І майже одночасно – стаття в газеті "Бідні, багаті чи які?". Допомогти ближньому у скруті – одна з найголовніших заповідей Христа. Але ось читаю: "В Україні за 2024 рік кількість офіційних мільйонерів зросла на 63%. Понад 17 тисяч осіб задекларували свої доходи більше мільйона гривень. Як вдалося їм за три з лишком років фантастично розбагатіти в той час, коли решта населення волонтерить, донатить, допомагає з останніх сил мужнім воїнам ЗСУ?", – пише Охрім Свитка.
Раніше в Польщі стояли у магазинах корзини збору допомоги Україні. Тепер їх нема, бо поляки побачили, як одні – мільйонери-українці їздять на елітних машинах, купують дорогі речі, квартири, покинули свою скривджену Батьківщину. Для інших життя за кордоном – вимушена евакуація. Сумне життя на чужині. Настрої болю і втрати не покидають їх. Новий уряд Польщі прийняв жорстокий закон, що навіть українські діти з інвалідністю, які не відвідують польську школу, позбавлені матеріальної допомоги. 
Життя триває, і люди хочуть, щоб про них дбали, полегшували побут. А як "полюбили" Голоби ті, що хотіли невідомо чому то поміняти листонош, то закривати аптеку, то "вдосконалюють" роботу лікарні, то підкинули нову проблему – ліквідували двохвилинну зупинку поїзда "Київ-Ковель"? Люди обурені. Довелося звертатися до, як завжди, небайдужого до людських проблем, який дійсно любить Голоби не на словах, а на ділі, – директора ТзОВ "Ідея", депутата Волинської обласної ради, активіста у всьому Віктора Козака.
Він не відмовив допомогти. Написали звернення до дирекції "Укрзалізниці", адже зупинка поїзда необхідна не тільки для голобчан, а й для жителів навколишніх сіл. Альтернативи цьому потягу немає. Виходить, що все не для людей, а від людей. Оці "новації" перетворюють Голоби у забитий хутір чи колонію. В умовах війни складно і непросто вирішувати назрілі проблеми. Залізниця стала збитковою, бо ж скільки безкоштовно здійснено перевезень евакуйованих людей. Але 2 хвилини зупинки поїзда збитку не додадуть, а засвідчать турботу про людей. У Ківерцях цей поїзд стояв і тепер буде стояти 30 хвилин. Чому так?
Радісною подією не тільки для Голоб стало повернення з полону Володимира Голубова. Він ще не в обіймах згорьованої матері, бо проходить реабілітацію в Києві. Лікують, виявили осколки в голові. Одного вийняли, а другого не можна, бо близько сонна артерія. 
Коли мати запитала, чи дуже мучили в полоні, – опустив очі. Очі, які сказали більше, ніж слова. Потім мовив, що знущання не припинялися навіть у дорозі. У москві поставили під стіну і не дозволяли обпертися на щось.
Побратими безсило звалилися на холодний цемент. Він же силою волі змусив себе стояти, щоб не додати ще до виснаженого організму якогось запалення. Полон забрав 25 кг ваги тіла. Сил вистояти додавала любов до рідної землі, до України-матері, яка радо зустріла полонених. Видали одяг, взуття, мобільні телефони, обстежили. 
Щиро бажаємо окріпнути фізично і морально всім поверненим із російського пекла, а нам дочекатися звільнення з полону тих, хто не зрадив, а мужньо вистояв! Василь Симоненко писав: 
"…Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує  і гуде!".
Лідія Гарлінська, 
ветеранка педагогічної праці.

"Я люблю Голоби". Красується такий стенд при в'їзді в селище. Ці слова говорять багато про що. Приваблюють, запрошують. Але ті, що люблять Голоби, – "маловартісні". До їх думки і потреб мало дослухаються у владних кабінетах, вигадуючи все нові й нові "вдосконалення". Війна, горе, сльози. Але, "що сльози там, де навіть крові мало!", – писала невмируща Леся Українка.

Повідомлення в номер

По життю – з рідною газетою

По життю – з рідною газетою

10/07/2025 0

Деякий час тому до редакції завітала жіночка з приємною усмішкою на вустах і газетою "Вісті Ковельщини" в руках. Привітавшись, сказала:
– Прочитала замітку "Ветеранам – шана й повага влади". Все добре, але є одне уточнення.
– Яке саме?
– Тут написано, що у Ковелі мешкає двоє людей, які у дитячому віці пережили жахіття нацистських таборів. Хочу зауважити, що таких осіб не двоє, а троє.
– І хто ж третій?
– Я.
З цікавістю подивився на відвідувачку. І раптом зрозумів: я її добре знаю!
– Ви сестра Валентини Лук'янівни Малашевської?
– Так. Раїса Лук'янівна Хом'як, народжена 10 вересня 1944 року у німецькому місті Бреслау, де розташовувався концтабір.
Пані Раїса показала мені документи, які підтверджують сказане нею. Розговорилися. Я знову згадав сестру Валентину Лук'янівну, з сім'єю  якої жили колись по сусідству. На жаль, вона вже померла декілька років тому. Її сини Костянтин та Юрій дружили з моїми хлопцями. А працювала жінка в будівельній організації, яка називалася скорочено "Міжколгоспбуд" і яка займалася спорудженням об'єктів господарського призначення та соціально-культурного призначення, в тому числі й житла, на Волині та Ковельщині. Виконували щороку величезний обсяг будівельно-монтажних робіт.
У свій час її очолювали Василь Фесюк, Микола Потапчук, Олександр Кравченко. Про них не раз писав у газеті, був знайомий особисто, цінував за відповідальне ставлення до праці, турботу про людей, розуміння важливості завдань, які доводилося виконувати. На жаль, все це – у далекому минулому…
Але повернемося до зустрічі з Раїсою Лук'янівною. Цікавлюся:
– А як ви опинилися в концтаборі?
– Наша сім'я  мешкала у Ковелі. Коли почалася радянсько-німецька війна, ми переїхали до Любитова, а звідти нас вивезли до Польщі. Тут сім'ю, як-то кажуть, "розформували". Батька Лук'яна Тимофійовича забрали у табір в Австрії, а маму Зінаїду Михайлівну і нас трьох сестер – мене, Валю, Ніну завезли в Бреслау (нині Вроцлав).
Нагадаю читачам газети, що Бреслау (Вроцлав) – місто з великою, багатою і складною історією. Певний період (з 1871 по 1945 рік) він був частиною Німеччини, а після Другої світової війни став польським. Місто відоме як "бомбосховище гітлерівського рейху". Довелося побувати у Вроцлаві і мені, коли з ковельською делегацією їхали у Бжег Дольни для підписання угоди про співпрацю. 
В місті нацисти створили концтабір в 1940 році, який діяв до закінчення Другої світової війни. Площа табору, де перебувала сім'я Малашевських, становила 15 гектарів. У ньому утримували в'язнів різних національностей, в тому числі українців. Всього їх налічувалося до 12 тисяч. Умови перебування, звичайно ж, були жахливі, як і в усіх нацистських концтаборах. 
Але слухаємо пані Раїсу далі:
– Нас звільнили в 1945 році, а батька у 1946-му, – каже зі смутком і сльозами на очах. – Зупинилися в Ковелі. Оскільки наша хата згоріла, то прихистили знайомі сусіди. Згодом почали будуватися на вулиці Волі, 19. Неподалік – обійстя Микуличів.
Поступово обживалися: вчилися, працювали, займалися господарством. Нині батьків і сестри Валентини вже немає в живих. Я мешкаю із сином у квартирі по вулиці Вербицького. Доглядаю за ним, бо хворіє. Чоловік у 2021 році помер. Доводиться і нелегко, і непросто.
Знаючи, що Раїса Лук'янівна багато років життя віддала роботі в організації, яка називалася "Ресторан станції Ковель", запитую:
– Який же Ваш трудовий стаж?
– На посаді старшого товарознавця відпрацювала 55 років і 6 місяців. Трудилася сумлінно й відповідально, мала подяки і нагороди від керівництва, міської влади.  
І тут я знову трохи відволічуся і нагадаю читачам про те, що ж то за такий "Ресторан станції Ковель". Це був не просто заклад громадського харчування, як дехто може подумати, хоча мав, безперечно, і свій "фірмовий" зал і вважався одним з кращих у місті залізничників разом із ресторанами "Турія", "Зустріч", "Вогник". Але головне завдання трудового колективу, який багато років очолював Павло Іванович Дудік, – це надання послуг пасажирам потягів далекого слідування. В кожному з них функціонували так звані вагон-ресторани, де можна було в дорозі поснідати, пообідати, повечеряти,  посидіти з друзями, випити чарчину-другу. Надавалися й інші послуги – зокрема, торгівля у привокзальних кіосках, кафе продуктами харчування, напоями тощо. Тепер про подібне можна лишень згадувати.
В колективі, який славився висококваліфікованими кухарями, кондитерами, фахівцями торговельного сервісу, працювало досить багато людей. Вони не тільки відзначалися працелюбністю, сумлінням, але й брали активну участь у житті міської громади. Так, надзвичайно талановитою, Богом обдарованою співачкою, чарівною жінкою була Аліна Луцкевич, яку любив і шанував, здається, весь Ковель. Велику громадську роботу вела енергійна і невтомна Раїса Негей. Не була байдужою до справ колективу Раїса Хом'як (Малашевська).
Цікавлюсь у неї:
– Ви тримаєте в руках нашу газету. Давно читаєте її? 
– Скільки живу в Ковелі, стільки й передплачую, – ясніє усмішкою пані Раїса. – Не уявляю свого життя без газети. Вона і порадниця, і помічниця, і співбесідниця. Додає мені сил і натхнення жити, знати про все, що відбувається в країні, на рідній Ковельщині.
На закінчення прошу Раїсу Лук'янівну переглянути домашній фотоархів і принести декілька фотосвітлин, які зацікавлять читачів газети. Ну й, звичайно сфотографуватися на пам’ять.
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: мама Зінаїда Михайлівна з доньками Раїсою і Валентиною. Шкільні роки (в саду школи № 6, де навчалася Раїса Лук'янівна і директором якої був Ігнатій Федорович Ротченков). Раїса Хом'як в молоді роки. З колегами по роботі (крайня ліворуч – Раїса Негей). Подруги (в центрі – Аліна Луцкевич). З автором статті Миколою Вельмою.
Фото 
з домашнього архіву.

Деякий час тому до редакції завітала жіночка з приємною усмішкою на вустах і газетою "Вісті Ковельщини" в руках. Привітавшись, сказала:

– Прочитала замітку "Ветеранам – шана й повага влади". Все добре, але є одне уточнення.

– Яке саме?

– Тут написано, що у Ковелі мешкає двоє людей, які у дитячому віці пережили жахіття нацистських таборів. Хочу зауважити, що таких осіб не двоє, а троє.

– І хто ж третій?

– Я.

З неопублікованого

Рекомендація

15/11/2022 / / 0

Рекомендація

Волинська обласна організація Національної спілки журналістів України  рекомендує до участі в творчому конкурсі НСЖУ «Інформаційна передова-2022» у номінації «Краща журналістська робота» творчий доробок журналістів ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» (Волинська область, м. Ковель) за період 24.02.2022 р. – 10.11.2022 р.

Голова Волинської обласної організації НСЖУ Михайло Савчак.

Важливо!

26/04/2022 / / 0

Шановні користувачі інтернет-сайту газети «Вісті Ковельщини»!

Для того, щоб на сайті переглянути УСІ НОВИНИ чергового випуску газети, які для Вас підготувала команда нашого видання, вгорі праворуч на «Головній» сторінці сайту перейдіть за гіперпосиланням (або номера газети (наприклад Четвер, 21-28 квітня 2022 року №16-17 (12814-12815) або архіву новин "Весь архів випусків").